Визначити , як кирило-мефодвц передбачали розв039;язати нацонально-релгйн та соцальн

В укранському нацональному вдродженн 1820-1830-х рокв не було нчого такого, що представляло б серйозну загрозу для Росйсько мпер. Укранськ патроти - лтератори, збирач фольклору, укладач стор та граматики - збергали лояльнсть царев Рос, а свою дяльнсть на нив нацонального вдродження поднували з службою у росйських державних установах. Гулак-Артемовський тшився з перемоги росйського вйська над польськими повстанцями у 1831 p., з того, що його командуючий генерал Пашкевич видавив з полякв весь жир. Квтка-Основ'яненко у Листах до любезних землякв вдверто вихваляв пануючий лад, а Метлинський називав Москву рдним крам77. З свого боку, Санкт-Петербург розглядав лтературно-науковий рух в Укран як частину загальноруського культурного процесу. Псля польського повстання 1830-1831 pp. росйський уряд звернув увагу на цей рух в Укран, маючи намр за його допомогою укрпити руський нрав Пвденно-Захдного краю. Особливо гололошувалося на розвитку сторичих дослджень в Укран. У 1843 р. при канцеляр кивського генерал-губернатора було засновано Тимчасовий комтет для розгляду давнх актв. Метою створення ц археографчно комс була публкаця сторичих документв, що доводили б безпдставнсть польських претензй на цей край виправдовували б антипольську русифкаторську полтику. У дяльност комс брало участь чимало укранських патротв.

Свдоме використання укранського руху у власних цлях було одним з проявв нового курсу в полтиц Росйсько мпер78. До повстання 1830-1831 pp. Петербург не придляв великого значення нацональному питанню. Вд початку XVIII ст. аж до 1820-х рокв росйська мперська модель рунтувалася на традицйному визначенн громадянства: вд громадянина вимагалося врнопдданого виконання свох обов'язкв та безумовно лояльност царев. Його вросповдання чи нацональна приналежнсть не бралися до уваги. Вд часв Петра аж до Олександра серед росйсько правлячо елти було чимало ноземцв та осб неросйського походження (балтйських нмцв, нових укранських дворян, польських шляхтичв тощо). Те саме стосувалося членв Росйсько академ наук та професорського складу унверситетв. Багато з цих ноземцв псля довгих рокв служби у Петербурз й Москв так не навчилися розмовляти росйською мовою. У цьому не було потреби: мовою петербурзького двору була французька, а частина провнцйного дворянства розмовляла нмецькою. Повстання 1830-1831 рокв на приклад польсько шляхти показало, що ветха мперська модель громадянства не надйною. Тенденц до замщення чужинцв на росйських дворян в мперському оточенн показалися ще в останн роки правлння Олександра . Але справжньо сили вони набрали у 1830-х роках, за правлння Миколи (1825-1855). Головним деологом нового курсу став призначений Миколою на пост мнстра народно освти граф Сергй Уваров. Вн запропонував три принципи, на як ма спиратися росйська державнсть: самодержавство, православ'я, люднсть. Перш два принципи були старими зрозумлими, тимчасом як третй - народнсть -вдповдав модерним захдним нтелектуальним тенденцям. Незрозумлим було, як провести цей принцип у держав, де росйською мовою розмовля менше половини населення. Уваров пропонував розв'язати цю проблему простим й ефективним способом - русифкацю ншо половини. Головним засобом для досягнення ц мети мала стати освтня полтика. У першу чергу треба було заступити ноземних професорв вчителв на росйських. Уваров не лише провв очистку професорського складу, а й вдбрав молодих найталановитших викладачв для 100жування у захдновропейських унверситетах, а псля завершення стажування призначав х на висок посади.