блий кнь шептало скорочено переказ

шов пдпасок тягнув позад себе батг, потм хвацько стрельнув ним, сказавши дядьков Степану, що йому потрбен кнь для приводу. Шептало зщулився вд звуку батога, шарпнувся разом з ншими кньми в закуток й гидливо пдбрав губи, бо ненавидв табун, гурт загорож. Спочатку бригадн кон глузували з нього, потм сам стали його обходити.

Непримна, знайома млявсть провсниця всяких прикростей закралася в груди конев. Звичайно, взьмуть його, хоча завтра вихдний хотлося 6 вдпочити. З конюхом у Шептала особлив стосунки: той його не б, не посила на важку боту, бо вн блий кнь, а потрапив у бригадне стовпище через злий випадок.

все-таки вибр упав на Шептала, який вважав принизливим для для себя цлий день ходити по колу або в упряж по вулицях святкового м100 (хай соромно буде людям, як загнуздали його, блого коня!).

Шептало шукав виправдання конюхов значить, вн не мг накше вчинити. Ще коли його, юного й горделивого, привчали до упряж, ганяли до сьомого поту, до кривавих рубцв, вн зрозумв, що люди рано чи пзно його зломлять, тому краще прикинутися покрним. Вн не розумв деяких жеребцов, котр на кожному кроц намагалися суперечити, огризатися, адже цим нчого не досягнеш, окрм батога.

Шептало йде трохи ззаду й уявля, що не його женуть на водопй, а вн супруге табун, конюха разом з ними. Вн пднма голову й ласкаво, заклично рже. Але його тут же наздоганя Степанв батг лайка. Вида була така несподвана, така болюча, що Шептала охопив вдчай. Вн побачив сво пдневльне, принизливе становище без прикрас.

Запах травок на косогор нагадав Шепталов дитинство, як вн бг за матрю лошам-стригунцем, як мати розповотдала йому про його ддв-праддв гордих блих жеребцов, що гарцювали в цирку.

Шептало навть не став пити воду, хоч дуже хотв, конюх це помтив, вилаяв його знову й сказав пдпасков загнуздати. Кнь раптом гостро вдчув свою неволю. если хлопчак ударив його пужалном, вн шарпнувся, вирвав повд, зввся на задн ноги, потм опустився помчався в лугову синь. Тепер вн був справжнм блим жеребцом, вдважним та одчайдушним, як його далек предки.

Шептало просто й вльно бг. Не було н хомута, н голобель, нхто його не смикав. Вн качався у травок, плавав у рчц, пив чисту воду. Починався дощ, небо перерзала блискавка, раптом Шептало побачив у вод для себя прекрасного блого жеребца. Це його засмутило: протягом усього життя в конюшн вн обманював себе, бо давно "же був не блим, а бруднувато-срим, попелястим жеребцом, ось чому Степан насмлився хльоскати його батогом. Шепталов раптом захотлося почути глас конюха. Хай вн бува нколи злим, але ж при служб, та ще з такими кньми, як у их, з ким не бува. Шептило побг до конюшн , згадавши, що вн дос блий, викачався в калюж. Навщо видлятися? Нкому й нчого цим не доведеш. Краще прикинутися среньким та покрненьким. Сьогодншн перешумить, з конюхом вони порозумються, недаремно ж блим жеребцам дано розум.

Шептало пдбг до зачинено загорож, встромив голову мж жердин задрмав.