короткое содержание настауник чарчэння

До вйни в школ, де навчався Костя Квтка, малювання креслення викладав старомодний учитель Аполлнарй Феактиставч, на прзвисько Циркуль. Високий, тонкий, в чорному, ще царських часв сюртуку, Аполлнарй Феактиставч зовн насправд вдповдав данй йому прзвисько. Але найменше цього обтягнутого чорним сукном людини можна було назвати сухим або черствим: вн оив старомодним, трохи зарозумлим. але тльки не сухим. Предмет свй Аполлнарй Феактиставч знав добре, але був надзвичайно м'якою людиною, цим користувалися не на користь навчання. Учн знали: до революц х учитель викладав в гмназ латину. I хоча нтересу до латин шестикласники, звичайно, не виявляли безусловно няко, проте на уроках Аполлнаря Феактиставча нередко звучала ця мертва. але прекрасна мова. Любителям латинсько мови найчастше прикидався Костя. Може, йому подобалося збудження ветхого вчителя, який, хвилюючись, вимовляв незрозумл дзвнк слова, а можливо, ним керувало звичайне самолюбство, але Костя частше за нших йшов на свдому провокацю. Якщо хто-небудь не зробив креслення передчував неминучу загибель, його незмнним рятувальником був Костя. При вход Аполлнаря Феактиставча в клас Костя, який сидв на першй парт, пускав на обличчя тнь задум мрйливост. Учитель розкривав класний журнальчик, але в цей час Костя вже сидв з пднятою рукой. Отримавши дозвл висловитися, хлопець ставив питання. Старий учитель вдривав погляд вд класного журналу, на обличч його з'являлася посмшка. Вн, звичайно, здогадувався: нема спрагою знати якесь нове латинське слово горить його юний опонент, але подолати спокусу не вдповсти на питання Аполлнарй Феактиставч не мг. Той, над ким повис дамоклв меч бути викликаним йти з кресленнями до столу, на якийсь час був врятований ... нтерес шестикласникв до мови Овдя Гораця зростав у мру того, як наближалася довгоочкувана хвилина позбавлення - дзвнок на перерву. Нарешт повивальний сторожиха дренькала в старий надщерблених дзвнок, стрижен шестикласники гучно толокою зривалися з мсця. Аполлнарй Феактиставч з розгубленою посмшкою закривав класний журнальчик, в який вн за весь урок не поставив жодно оцнки ... Учн пдростали, заводили зачски. У десятому клас невгамовний Костя вже не разрешав соб користуватися слабкстю ветхого вчителя. Вдносно класу до Аполлнаря Феактиставча з'явилося щось нове. Це нове, мабуть, можна було назвати прихованою, захованою десь в глибин юнацьких душ повагою до свого вчителя. Молодсть нарешт оцнила велику, незмнну любов вддансть Аполлнаря Феактиставча латин - предмету, який издавна можна було забути. Цю повагу класу вдчував сам учитель, хоча зовн, здавалося, вона не виявлялася н в чому. Псля вдалого креслення, зробленого будь-ким з десятикласникв, Аполлнарй Феактиставч ставив разумльцю п'ятрку, закривав журнальчик взыскательный, серйозний пднмався над класом. -Для вас потрбно думати не тльки про ц креслення, - заявляв вн. - Пора вже кожному з вас зробити для себе креслення всього майбутнього життя. Але в цьому для вас краще мене допоможе Овдй. Аполлнарй Феактиставч починав читати Овдя. Глас вчителя був слабкий, приглушений, вн тремтв зривався, але учн слухали з прихованим диханням. Нхто не розумв слв латинсько врша, який пережив багато столть, але все, здаться, адчувс потужне, високе почуття, приховане в урочистих рядках. - Овдй любив свою землю, як може любити великий син сво батьквщини, - надихався старий учитель. - Тому його слово буде жити до тих пр, поки буде панувати людина на земл. Аполлнарй Феактиставч завжди пояснював Овдя зарозумло, в пднесеному, урочистому стил. Але зараз це старшокласникам подобалося ...