твр роздум за казкою дивак

Нещодавно на уроц укрансько лтератури ми прочли оповдання Григора Тютюнника Дивак. Мен одразу здалося, що зявився у мене новий друг щирий, добрий.

Запамятались Олесев оч: чорн, глибок, як вода в затнку, дивляться обширно, немов одразу хочуть збагнути увесь свт. Так, хлопчик допитливий, цкавиться всма дрбничками, що трапляються йому на шляху до школи. Йому подобаться робити перш протопти в заметах, знмати снгов очпки з клкв у тинах. Олесь сприйма природу як живу стоту; зрозумвши, що сосна помира, вн хоче й допомогти хоч би нагребти снжку на оголене корння. Жалко йому льоду, який ламають хлопц, плточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина ма творчу, живу уяву, яка допомага йому жити цкаво, змстовно, бачити красоту навколо себе.

Олесь добрий, навть я б произнесла, мудрий. Вн не забяка (не дав же здач Федьков!). Але, разом з тим, Олесь ршучий хлопець. Вн разум обстоювати власну думку протесту проти вчительки, яка не хоче його зрозумти дозволити виконувати нше завдання. Не сприйма вн ддову жорстоку науку: Здесь, на земл, не бити не можна.

Я мыслю, що так, як Олесь, стають справжнми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього свту. без таких дивакв свт став би жорстоким холодним.