Пояснть значення слова керувати

1. неперех., звичайно чим. Користуючись кермом та ншими пристроями, спрямовувати рух, хд, боту чого-небудь. Пливуть соб, спваючи, Море втер чу; Попереду Гамаля Байдаком керу (Тарас Шевченко, I, 1951, 200); Зньц самй хотлося нод, ставши отут, бля розумних машин, керувати ними, пдкоряючи свой вол оцю складну систему колс(Анатолй Шиян, Баланда, 1957, 20);  * Образно. Чу Хо, як сльський учитель обця коварно-мудро керувати помж пдводними камннями сучасних порядкв, а таки доплисти куди треба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 172); 
//  також перех. Правити волами, кньми тощо. Жеребца керують уздами, а чоловка словами (Укранськ народн прислв'я та приказки, 1955, 263); Голосу, що вн вдень керував волами, не чули (Юрй Яновський, I, 1958, 52); 
//  Спрямовувати процес, впливати на розвиток, стан чого-небудь. Брянський стояв на спостережному пункт сьомо стрлецько роти звдси керував огнем (Олесь Гончар, III, 1959, 52); Сучасний рвень знань практично ще не да змоги людин керувати погодою(Хлбороб Украни, 7, 1965, 33); 
//  перех., рдко. Спрямовувати, направляти що-небудь кудись, до чогось. Каже Еней корабл керувати на сберегал (Микола Зеров, Вибр., 1966, 255);  * Образно. Керуй на озеро спокою Сво шукання молод (Максим Рильський, I, 1960, 156).

2. неперех., звичайно ким, чим. Спрямовувати дяльнсть кого-, чого-небудь; бути на чол когось, чогось; давати вказвки; розпоряджатися. Керуючи Радянською державою, Ленн теоретично узагальню ггантський практичний досвд радянсько революц(Ленн, Коротка бографя, 1955, 208); Партй керу большою творчою дяльнстю радянського народу, нада органзованого, планомрного, науково обрунтованого характеру його боротьб за досягнення кнцево мети перемоги комунзму (Статут КПРС, 1961, 3); Треба вчитися керувати масами (Петро Панч, Вибр., 1947, 281); 
//  Бути кервником установи, органзац, вддлу тощо. Треба буде когось з знайомих, що керують у бблотечному комтет, розпитати (Панас Мирний, V, 1955, 418); Керував студю вдомий письменник (Олесь Донченко, V, 1957, 354); 
//  Спрямовувати чи-небудь учинки, д. Хто собою керувать не вм, той другого на розум не наставить (Укранськ народн прислв'я та приказки, 1955, 244); [Степан:] Бач, куди х [двчат] лихе занесло! А все це Текля керу! (Марко Кропивницький, I, 1958, 382); Ми ще не могли зрозумти, що керу його вчинками (Василь Козаченко, Гаряч руки, 1960, 32); 
//  перен. Зумовлювати д, вчинки чи-небудь. Якась бешена, непогамована енергя керувала його рухами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305); 
//  Диригувати хором, оркестром. Керувати хором.

3. неперех., чим, грам. Зумовлювати вдповдний вдмнок слова, вимагати псля для себя певного вдмнка слова. Если менник керу другим менником у родовому вдмнку, то останнй, як управляло, обов'язково прийма на себе логчний наголос (Художн читання.., 1955, 113).

Словник укрансько мови: в 11 томах. Том 4, 1973. Стор. 144.

Коментар (0)