кынцывка до твору Планетник

Мати бдкалася, що побило всю городину, а хлопець псля ц пригоди надовго захворв. Довелося йти до знахарки.
Знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потм стала па колна перед хлопцем произнесла: "Красота безборонна беззахисна у свт, а тоб утверджувати... ди..."
Поки дйшли додому, дитина була вже не больна. Серед сльських дтей вн виявився найвправншим, тому заздрсники мячик у нього вдняли, а його прогнали. Мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. От блукав вн самотою.

Теснее став чередником. Дивний з нього пастух не кричить, не галасу, худоба вся цла, напасена. Тльки н до кого, окрм як до берези, прихилитися.

Милувався красотою лсових квтв, мыслив, як зберегти. виршив поселити все це у сво серце. Тльки так сказав, розсунувся бузиновий кущ з нього вийшов дд Капуш, заввишки з лкоть, а борода в см лктв. Сказав, що чередник призначений йому в учн, що х чекають велик справи. Чередник вдповв, що не може кинути матр, що вн любить , навть коли та його сварить. Капуш перестав насмхатися над хлопцем сказав, що йому якраз потрбн так правдив та врн помчники.

Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повв його на грський шпиль, показав на зоряне небо сказав, що все на земл залежить вд небес, вд життя сонця. хай не боться: мороку нема, тльки недоступне, незвдане.

Вдтод чередник став ще задуманший. Але жодно злобно думки не було в його голов. Йому хотлося бльше дзнатися про свт.

Несподвано зявився Капуш став розказувати про зелену книжку земл. Ус залежать вд зерна: людина, звр, пташка. Краси людини без земл краси земл без людини нема. Найвища радсть людини орати й сяти. Сила кожного таться в сил його душ. У лс живуть Лсовики й Лсовки, Полсун пастух вовкв, у вод Водяник. Землян духи стережуть скарби земл. Лто молода двчина, а Зима ветха бабушка. Земля найпривтнша людська домвка, кращо не знайти. Чередник запитав, чому вн усього цього не бачить, а Капуш вдповв, що то через байдужсть недбальство. Треба вчитися спостергати, все пдмчати.

Забуяла нова весна, Капуш розповв юнаков, яке злля допомага людин й худоб, а яке шкодить. Учив, що свт триматься на любов й терпнн. А ще думанн.

Мати произнесла, що тепер хлопець ма братися за плуга. Если той рано вихав у поле, все село смялося безголовий. Травень був без дощв: хто пзно посяв, у того не вродило. А в нього вродило.

Наступного року з сянням не спшив: знав за прикметами, що ще будуть морози. Знову в нього вродило, вс в сел виршили, що вн знаться з нечистою мощью. Юнаков було кривдно за тупу й слпу заздрсть людей.

Влтку гроза знищила весь сбор, юнак був дуже злий. Знову зявився Капуш сказав, що вн людина, повинен боротися, пзнавати, шукати правди у трьох коренях у земл, у неб й у самому соб, в свой душ. Хоче осдлати хмару, бути Планетником хай спробу! Псля зливи почалася спека, все горло. Юнак виршив викликати дощов хмари. в нього це вийшло!

Планетник весь час працював вдводив зайву воду, садив дерева, сяв, орав. Усе село по ньому зврялося. Разумв усе ковалював, шив, лкував худобу, дтям робив грашки. несли не ходив до корчми.

Над усе любив землю й хлборобство. земля йому щиро вдповдала тим же. Юнак усе думав, як йому осдлати хмару. Пдкидав капелюха, привязував до чотирьох кнцв хустинки камнець спостергав, як вони лтають.

Виршив пошити з полотна великий мшок, наповнити його втром полтати. Але повтря не трималося, тому Планетник виршив просмолити мшок. Нхто й не здогадувався, що вн готуться до польоту.

Настав березень. Подули сильн втри, все висохло. Люди благали Планетника накликати дощу. вн прикликав. Псля того знову взялася спека. Замышляв Планетник летти, та люди його випередили. Прийшли й в усх нещастях звинуватили. Ледь не вбили.

Пан наказав заарештувати Планетника. А на всх людських обличчях одне ненависть нетерпець. Ветха мати побиваться з пламенея. Коли охранника поснула, перед матрю розцвв нарцис сказав, щоб вона вдчинила двер холодно випустила сина. Планетник брав нарцис, мати його благословила, вн простився з нею пшов ставати над громом. Серед ноч на гор спалахнуло вогнище. З вогню пднмалася куля. Задзвонили дзвони. Вдень Планетника шукали, але не знайшли. Чи в небо злетв, чи в землю запався нхто не зна.

Таку легенду розповла Олена Булига. Если мен тоскно, я згадую Планетника й чую, як у неб дзвонять дзвони

О проекте

кынцывка до твору Планетник

Добро пожаловать!