Мй улюблений гумористичний твр

На Щуку хтось бомагу в трибунал подав,

Що буцм би вона таке виробляла,

Що у ставку нхто життя не мав:

Того зала в погибель, другого обдрала.

Пймали Щуку молодц

Та в шаплиц

Гуртом до суду притаскали,

Хоча чуби й мокреньк стали.

На той раз суддями були

Яксь два Осли,

Одна нкчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа,

Усе люд, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

За стряпчого, як завсгди годиться,

Була приставлена Лсиця...

А чутка у гаю була така,

Що нби Щука та часто,

Як тльки зробиться темненько,

Лисиц й шле то щупачка,

То сотеньку карасикв живеньких

Або линв гарненьких...

Чи справд так було, чи, може, хто збрехав

(Хто ворогв не мав!)

А все-таки катюз,

Як кажуть, буде по заслуз.

Зйшлися судд, стали розбирать:

Если, як воно, що й присудити?

Як не мудруй, а правди нде дти.

Кнцв не можна поховать...

Не довго размышляли ршили

Щуку на верб повсити звелли.

Дозвольте мен, панове, рч держать,

Тут обзвалася Лисиця.

Розбйницю таку не так судить годиться:

Щоб бльше жаху й завдать

щоб усяк боявся так робити,

У рчц вражу Щуку утопити!

Розумна рч! вс зачали гукать.

Послухали Лисичку

Щуку кинули у рчку.