твр на тему "вшан злля- символ любов до рдного краю"

Поема вдомого укранського поета Миколи Вороного вшан-злля розповда про цкав сторнки стор Украни, як стосуються княжо доби, про долю половецького юнака, який забув свою Батьквщину, потрапивши у полон.

Така бда, як неволя, полон, а то й просто необхднсть жити в чижих краях, не обходила укранцв багато столть. У полон до ворога вони потрапляли, захищаючи рдну землю або приймаючи участь у визвольних вонних походах. Довгий час наш люд поневолювали пд час набгв кримськ татари, турки та нш вороги. Вони плюндрували нашу землю, брали у полон чоловкв, забирали в неволю дтей та жнок. Дти, як росли на чужин, нередко забували свою Батьквщину, а нколи навть ставали вонами у ворожому укранцям вйську.

Хоча в поем М. Вороного вшан-злля мова йдеться про под давно минулих часв, але тема та дея цього поетичного твору перегукуються з сучаснстю. Адже укранц були змушен розлучатися з свою Батьквщиною не тльки у часи Кивсько Рус.

За сюжетом поеми юнаков-половцю про рдну Украну нагадало вшан-злля, чарвна степова рослина. Нам добре вдомо, що укранц, як ставали вигнанцями не за сво воли, як надовго покидали рдну землю, у важку далеку, а часом смертельно небезпечну дорогу брали з собою якусь рч, яка б могла м нагадувати про Батьквщину. Частш усього це були вишиван сорочки рушники, насння барвнку або чорнобривцв, а то й просто жменьку рдно земл, завернуту у хустинку. Та у юнака, який ще в дитинств потрапив у полон до половцв, усього цього не було. Але спляче серце молодого половецького невльника усе ж проснулося, причому розбудила його тоненька глочка звичайно степово трави, яко так багато в рдних укранських степах.

Закнчуться поема М. Вороного оптимстично: юнак, який вже вважався сином половецького хана, згаду рдну Украну вируша в далеку дорогу, в темну нч, ярами та бараками невтомно простуючи до рдного степу разом з старим мудрим вщуном.

Укранська сторя, на жалко, завжди складалася так, що з-за кордону до свох батькв ддв х нащадки не завжди могли повернутися. Тльки за часи незалежност укранц, як волею дол опинилися на чужин, отримали можливсть повернутися до рдного краю чи хоча б навдатися до Украни побачити землю свох предкв. Довг роки живучи на чужин, вони змогли зберегти пам'ять про Батьквщину, зберегти укранськ традиц мову. Я размышляю, що нам треба повчитися у таких людей, щоб не стати схожими на половецького юнака, пам'ять про рдну землю якому повернуло лише чарвне злля.