Безотлагательно! Написати твр "мй Пушкн"

Мен вдрадно думати, що в кожному стинному читач живе свй Пушкн Означать, тисяч Пушкиных снують на земл ось вже пвтора столття, щороку народжуються сотн нових Пушкиных адже людина неповторювана. Ось я вдивляюся в його обличчя намагаюся зрозумти, чому ж все-таки Пушкн став эмблемой росйсько поез. Чому сьогодн його врш поеми, драми повст хвилюють нас, людей нового столття?
Явно, Пушкн зумв виразити те, що незмнно залишаться в людин, в який би час вн не жив. Свобода. Щастя. Любов. Дружба Це вчно. Усе зявляться, зника, мняться, але завжди людина прагнутиме до свободи, шукатиме дружби, чекатиме любов, домагатиметься щастя. Це вчно, безсмертний Пушкн, як безсмертн Шекспр, Микеланд-жело, Бах, Рубльов. Бути або не бути?.. це ж вчно! безсмертно:

Я вас любив так робко, так нжно,
Як дай для вас Бог кохано бути ншим.

Можна говорити про те, що ус велик живописцы були гуманстами, що вони глибоко нацональн х не можна вдрвати вд народу, що х, що виростив. Можна детально дослджувати х технку, сперечатися про новаторство або традицйнсть х творв. все-таки де граница, за якою починаться генальне? Тисяч живописецв упродовж тисячолть намагаються осягнути одвчн тамниц внутршнього свту, виразити сво власне свтовдчуття, а через нього дати узагальнене зображення сучасного м свту, сучасну м людину. Багатьом з их аплодують, наслдують; х твори нарозхват Але проходить десятилття про их памятають лише у вузькому круз любителв; сто рокв мена цих живописецв можна зустрти лише в пдручниках, каталогах
Пушкн не тьмян. У чому ж секрет його? Де починаться велике?
Там же, де незмрне, невимовне, незясовне. Там, де мовчать. Так мовчать наодинц з Природою, наодинц з собою. Там, де починаться особисте. Здесь починаться мй Пушкн.
Вн прийшов до мене нещодавно. Ранше Пушкн здавався мен або архачним, або занадто простим. Набагато ближче був Лермонтов з його мужнм песимзмом. Пушкн прийшов до мене несподвано. Мй приятель розвивав память для цього щодня заучував пять пушкнських строф. Це було незвичайно, удивительно, я узяв в руки том.
Суворий словянин, я слз не проливав, прочитав я раптом побачив ншого, не хрестоматйного Пушкна, Пушкна, якого не знав дос.
Так почався мй Пушкн. Побачивши його мужньою, життздатною людиною, що волод, незважаючи на протирччя, цлсною, гармонйною натурою, я вдчув повагу до нього став вдкривати його для для себя. Це вдкриття трива дос. Я з задоволенням дзнаюся про нього з бографчних робт поступово вимальовую його образ. Бракуюч детал да уява.
Який же вн, мй Пушкн?
Передусм, що да мен можливсть вимкнутися часом з ритму життя, що бурхливо скаче, забути ненадовго про метушню:

Але гасне краткий день, в коминку забутому
Вогонь знову горить те яскравий светлиет,
Те тл повльно, а я перед ним читаю
Чи думи довг в душ мою оживляю.

Завдяки Пушкну у мене перепадають (на жаль, рдксн) хвилини, если я залишаюся наодинц з первинним, закладеним в мен генетично, снуючим поза часом

Пора, мй друг, пора!
Спокою серце просить
Летять за днями дн, щодня вдносить
Частинку буття, а ми з тобою удвох
Припускамо жити

Такий мй Пушкн. Мй спврозмовник. То пустотливий, то задумливий, то нжний, то отруйний Я люблю спостергати його рухливе обличчя, ловити швидк думки. З ним просто спокйно. З ним я забуваю про метушню, яка намагаться вдвести вд найголовншого. Вн мй друг, я желаю, щоб вн був живий. Я люблю Пушкна. розповв про це, як зумв. Ну а невисловлене