Сказка з життя Тараса Шевченка

 Було це дуже издавна, если ще цар пани панували, людей пригноблювали... був в Укран поет таланту небаченого, гласу гнвного, вол безудержно, а сили богатирсько. Звали того поета Тарас Григорович Шевченко, а в люд про нього говорили як про Буремного Тараса, Незламного Кобзаря.

  Стогнав народ знедолений, день для нього був нччю, а нч нескнченною. от прийшов поет, запалив вогонь та й покликав людей до сокири, цебто, на революцю.

  пдвелися крпаки та чумаки, рекрути наймички, запорожц, що Катерин не скорилися, за Сч за волю билися, пднялися гайдамаки добр лицар-рубаки, та й пшли з списами на короля-кровососа.

  Але цар, хоча й дурень, а зрозумв, хто люд обурив, то й заслав поета в далек кра, де не було н хлба, н води, де жили дуже бдн казахи.

  Привз Тарас Григорович у т чуж кра глочку укрансько вербички, посадив , кохав пестив, поки виросла з то глочки велика верба.

  Багато води сивий Славута-Днпро вдтод винс у син море. от, повернувся наш Гнвний Тарас з заслання. Цього разу вн знову захопив з собою глочку теснее то верби, що зростив у невол в казахських землях, встромив в петербурзьку землю.

  Розказують стар люди, що посадив нколочено якраз навпроти царського палацу. Незабаром там виросла укранська верба, яка опустила сво вти аж до земл заплакала гркими слзьми за грку долю укранського народу. Сльози прямо фонтаном колотили. Кажуть, що от фонтани з часом стали красенями, а з них дос сльози крпакв б'ють аж до неба.

  Вдтод хто з колишнх лицарв-запорожцв в Петербурз бував, обов'язково глочку Тарасово верби брав, додому привозив у себе саджав.

  Там, де колись був наш Тарас на засланн, тепер м100 Шевченко, там збереглася Тарасова верба. Кажуть, ветха стала, величезна, десь так у п'ять обхватв. хто з укранцв там побува, теж глочку додому привозить, саджа, сумлнно догляда, щоб обов'язково зросла велетенською.

  так по всй Укран Тарасов верби розрослися, в кожному мст сел вттям шелестять, Кобзарев славу спвають.