Мне надобно написать новелу на украинском языке! Помогите. Новела ето текст

раз Шехерезада так почав сво оповдання:

Слухайте. Було це навесн. Ви ще пам'ятате, що то таке весна? Пам'ятате небо, син, глибоке, далеке! Пам'ятате, як ляжеш в травку десь, закинеш руки за голову глянеш у це небо, небо весни? Е!.. Ну, словом, було це навесн. Круг мене кохалося поле, шепотло, цлувалось... З ким?

А з небом, з втром, з сонцем. Благоухало ростом, народженням, щастям руху життя, змстом сущого... Словом, кажу вам, було це навесн.

А я, мо панове, хав з мом контрабандистом Семеном Пустуном до кордону. той кордон я мусив неодмнно у той же день перейти, не ждучи навть ноч. Але если я сказав це Семенов, вн мовчки-понуро озирнув мене, знехотя посмхнувся й, одвернувшись до коняки, сердито крикнув:

Вьо! Ти!

А Семен цей, треба для вас сказати, не дивлячись на сво пустотливе прзвище, був чоловк поважний випускати з для себя слв без потреби не любив. Сам був "парнишка" дебелий, "гвардйонець", як казали його односельчани, на всх через те дивився завжди згори вниз. Ступав помалу, важко, серйозно навть, если ловили його "харцизники", не мнявся, тльки ще бльш насуплювався, оч робились ще меншими, колючими страшно якось блли губи.

Справд, Семене, я неодмнно мушу бути сьогодн на тм боц. Це як соб знате! з напором повторив я.

Семен навть не озирнувся. На величезнй його спин сидв цлий ряд блискучих, махоньких, чепурненьких мушок. Если вн робив якийсь поривчастий рух, вони спурхували прудко лтали над спиною, неначе чайки в мор понад скелею. Потм знов сдали сидли якось надзвичайно неподвижно, нби пильно вдивлялися в мене.

Можуть убити, раптом, верст через десять, суворо пробурмотв вн, зачепивши вжки за люшню починаючи робити цигарку.

Були випадки?

Семен, не хапаючись, подув на книжечку паперу, повагом одрвав один аркушик полз в кишеню за тютюном.

А чому не було?.. Чи на те розуму треба, аби вбити чоловка?

Але було, що й не вбивали? Семен лизнув папр, витер срника, пихкнув клька раз , беручи вжки, зволив промовити:

А чому не було? Було, що й не вбивали. Вйо!

Ну, то й мене не вб'ють! постановив я.

, пам'ятаю, мен раптом стало страшенно смшно: я мертвий. Ц мушки, Семенова спина, конячинка, на якй пдстрибувала комчно глупо якось шлейка, Семенова шапка з прогризеним верхом ... я будучий мертвяк. Лежу десь, в якому-небудь яру бешеному, порожньому, надобно мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружком сидять так ж сам блискуч, зеленкуват мушки й нби ворожать, заглядаючи у не, туди, всередину, де оселилась погибель. личике мо теж зеленкувате, тверде... А на скел якйсь сидять чорн, велик, тамн ворони ждуть чогось...

Як надокучило носити голову на плечах, то йдть, раптом несподвано бовкнув Семен , шарпнувши вжками, понуро крикнув: Вшта! Ти! Кукурудзяна...

вот такую новеллу я учил, ето просто жесть была но я виучил, и полагаюсь она для тебя поможет!!!