Твр на тему "Образ майбутнього в лтератур".

Напевне,кожному б хотлося зазирнути в майбутн Якби була машина часу вдалося б дзнатися, як житимуть мо однолiтки рокiв через п'ятдесят. Але, на жаль, машину часу ще не винайшли, та i навряд чи винайдуть.Проте кожен з нас сподiваться, що у майбутньому нас чека багато хорошого i не вiдбудеться нiчого з того, про що розповiв Рей Бредберi. Рiк 2061-й. Мiста руни, дороги вiд бомбардувань немов пилка, поля вночi вiдсвiчують, радiоактивнi. I черга. Черга людей, якi терпляче чекають хвилину,щоб плюнути. Плюнути в картину! Вона эмблемой.який знищив все i залишив м тiльки розруху, бруд,холод, голод. У черзi хлопчисько, який з ранку зайняв мiсце, щоб помститися картинi. Для нього, як i для багатьох, це свято, а х так малюсенько в цьому життi. Том згаду, як на одному такому святi рвали i палили книжки на площi, i всi смiялися, наче п'янi, на iншому щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу шибонути машину кувалдою. Дехто в черзi ще сподiваться, що колишнi часи можна повернути: з'появиться людина, у яко душа тягнеться до великолепного, людина з душею.Але бiльшiсть у це вже не вiрить. Ось i головна площа. По кутках обгородженого майданчика четверо полiцейських. Вони мають стежити, щоб в картину не кидали камiння. Це для того, пояснили тому, щоб кожному дiсталося плюнути по разу. А ось i сама картина. Хлопчик завмер! Жiнка на картинi усмiхалася тамно-сумно, i Том, вiдповiдаючи на погляд, вiдчував, як б'ться його серце, а у вухах нiби звучить музика .А натовп, дiставши дозвiл на знищення картини, кинувся до не. Хлопчик, захоплений потоком, пiдбiг до розбито рами, простиг руку, схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув i впав. Розлюченi люди шалiли: старi жували шматки полотна, чоловiки рвали х на дрiбнi клаптi. А в цей час Том, конвульсивно притиснувши до грудей шматок полотна, бiг додому. Увечерi, коли всi лягли спати, хлопчик розгладив клаптик замальованого полотна.Свiт дремав, освiтлений мiсяцем. А на його долонi лежала Усмiшка. Вiн дивився на не в бiлому свiтлi, яке падало з пiвнiчного неба, i тихо повторював про себе, знову i знову: Усмiшка, чудова усмiшкаВiн заплющив очi, i знову в мороцi перед ним Усмiшка. Ласкава,добра В оповiданнi Р. Бредберi Усмiшка йдеться про знамениту картину Леонардо да Вiнчi - Мона Лiза, про загадкову усмiшку, яка хвилю вже не одне поколiння людей. Невже те, про що розповiв письменник, може статися в майбутньому? Нi! Я в це не вiрю! А оповiдання Бредберi це попередження нам, якi живуть сьогоднi: Красота поряту свiт! Зробiть так, щоб вона не пiшла з ваших душ! Хай усмiхаться для вас Джоконда i  через тисячу рокiв!