Твр "Слово про похд горв наш час"

Слово про похд горв.
Слово... в галдеж столть з сльозами змшане
Пишне, загадкове, нетлнне, старовинне, але кожного разу нове... Таким поста перед мною Слово про похд горв пам'ятка, знахдка яко розбила вщент ус минул уявлення про рвень давньо лтератури Украни-Рус, породила стльки суджень, гпотез, дискусй, що й сразу авторство, час написання та навть жанр оповит ореолом особливо тамничост. Щоб зрозумти його стинну цннсть, досить уявити для себя шукачем золота десь в Ельдорадо: просявши сотн камнчикв, ви нарешт знаходите цей диний золотий, сяйво якого не тльки не згаса, але розпалються з плином часу, захоплюючи все нов й нов поколння шукачв коштовного в лтератур.
Що ж явля собою цей твр, написаний ще в XII ст. людиною, яка глибиною й актуальнстю свох поглядв перевершила свох сучасникв на деклька столть? Хтось назива його пснею, хтось поемою, але художн та композицйн ознаки Слова... виходять за меж всх жанрв. Багатство, барвистсть мови, влучнсть метафор, а головне, емоцйнсть, чуттвий свт автора, його розумння суспльних заморочек небажання говорити старими словами ратних повстей визначають глибокий громадянський пафос твору, його сторичну значущсть. Создатель, ставлячи в центр насправд незначну сторичну подю поразку князя гора в битв з половцями 1185 року, виносить на духовний рвень, задумуючись над причинами провалу, знаходить можливсть говорити про ситуацю на Рус загалом, викриваючи егозм, зухвалсть, жадобу як головн слабкост князв руських. Насичуючи твр мстичними видами природи, знаменнями, менами давнх богв, фольклорними засобами, невдомий майстер робить його ближчим, зрозумлшим для обычного люду. Але справжнм криком народно душ ста плач княгин Ярославни, яка уособлю в соб сум, врнсть, готовнсть до самопожертви руських жнок. Цей влучний, поетичний образ поборов стереотипи, пднс роль жнки, став макетом для багатьох майбутнх жнок-страдниць, жнок-берегинь.
Але уся сль, все те, що змушу замислитись над Словом... у наш час, головним чином, вмщене у золотому слов Святослава, який засуджу свох синв, а також нших князв за невмння та небажання об'днати нацональн сили заради держави, народу. Чи не ту ж ситуацю ми спостергамо сразу? Невже всм столть минуло, а ми все ще хвормо цим синдромом хати с краю? На жаль, так. боляче усвдомлювати, що слово, яке ранше було на вагу золота, сразу усього лиш грашка в руках сучасних журналств, письменникв, полтиканв... Слово прзвище думки тепер, а частше псевдонм грка правда Лни Костенко. Так бережмо ж пройняте патротичним болем, загартоване вками Слово..., що свою справжнстю, вирощеною на сльозах народного творца, оригнальнстю форми та змсту, незгасимою актуальнстю заслугову на почесне мсце в наших душах.