Знайдть у повст Г. Квтки-Основяненка портрети Марус й Василя.

Портрет Марус: "Та що ж то за дiвка була! Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська морда, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi. Если було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка загра стиха, що тiльки б й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiться, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнi уста. Коси у не як смоль чорнi та довгi-довгi, аж за колiно; у празник або хоч i в недiльку так гарно х повбира, дрiбушки за дрiбушку та все сама собi заплiта; та як покладе х на голову, поверх скиндячок вiнком, та заквiтча квiтками, кiнцi у ленти аж геть пороспуска; усi груди так i обнизанi добрим намистом з червонцями, так що разкiв двадцять буде, если й не бiльш, а на ши... та й шия бiлесенька-бiлесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана; поверх тако-то ши на чорнiй бархатцi, широкiй, так що пальця, мабуть, у два, золотий днус* (*днус дукач.) i у кольцi зверху камiнець, червоненький... так так i ся! Та як вирядиться у баву червону юпку, застебнеться пiд саму душу, щоб нiчогiсiнько не видно було, що незвичайно... вже ж пак не так, як городянськi дiвчата, що у панiв понавчались: цур м! Зогрiшиш тiльки, дивлячись на таких! -  

Не так було у нашо Марусi, Наумово та Настино дочки, ось що я розказую, а , знате, звали Марусею. Що було, то й було, та як прикрито та закрито, то i для дiвчини чепурнiш, i хто на не дивиться, i хто з нею говорить, то все-таки звичайнiш.

Сорочка на нiй бiленька, тоненька, сама пряла i пишнi рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на нiй картацька, черчата* (*Черчатий пофарбований у червоне.), ще материнська придана; тепер вже таких не роблять. I яких-то цвiтiв, там не було? Батечку мiй та й годi! Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як пiдпережеться, так так рукой i обхватиш, ще ж то не дуже i стягнеться. Хусточка у пояса мережована i з вишитими соколами, i, ляхiвка з-пiд плахти тож вимережована й з китичками; панчiшки синi, суконцi, i червонi черевички. От така як вийде, то що i твоя панночка! Iде, як павичка, не дуже по усiм усюдам розгляда, а тiльки дивиться пiд ноги. Коли з старшим для себя зострiлась, сразу низенько вклонилась та й каже: "Здрастуйте, дядя!" або: "Здоровi, тiтусю!" I таки хоч би то малюсенька дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться i ласкаво заговорить".

Василь: "Хлопець гарний, русявий, чисто пiдголений; чуб чепурний, уси козацькi, очi веселенькi, як зiрочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синiй i китава юпка, поясом з аглицько каламайки пiдперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрi, шкаповi, з пiдковами. Як пришивали дворянам до шапок квiтки, то усi клали по шагу, хто-хто два, та й прислужник з панського двора i той п'ять шагiв положив, що усi здивувались, а Василь усе вижидав та усе в кишенi довбавсь; а далi витяг капшучок, а там таки дещо бряжчало, засунув пальцi, достав та й положив на викуп шапки, за квiтку, цiлiсiнький гривеник!.."