Слово про похд горв цитати до образу ярославни

Жноча толика... Споконвкв призначенням жнки вважалося бути берегинею. Народжувати й виховувати дтей, берегти домашн вогнище, працювати в пол, догоджати чоловков, бути охайною красивою. Прост жнки виконували цю мсю з честю. Княгиня Ярославна з вищого свту, але й на долю лягли нелегк випробування. фросиня Ярославна дочка Ярослава Володимировича галицького, друга дружина пламенея, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловка, ось цього щастя подружнього життя й вдведено злее один рк, бо уже в 1185 роц гор вирушив у похд на половцв потрапив у полон. Як же тягостно молодй жнц вдривати вд серця свого милого проводжати, може, на врну погибель!

Але вона свдома того, що чоловк князь, полководець, вон. Жнка виновата мужньо винести це горе, ще й подати приклад жнкам дружинникв.

З тривогою чека вона звсток з поля бою, рад першим перемогам пламенея. Але ось страшна звстка: вйсько розбито, а милий ладо у полон. Ярославна не криться з свом горем, вона виходить на Путивлвський вал, у розпач звертаться до сил природи по допомогу.

Взагал, автор "Слова..." у поем представля нам природу як самостйну дйову особу.

Вона може бути гнвною лагдною, але завжди дючою, рухливою, олюдненою. Звертаться до не гор, если потрапля у полон:

О Донець-рко!

Не малюсенько тоб слави,

Що носив ти князя на хвилях,

Стелив йому травку зелену

На берегах србних...

Донець вступа в далог з горем:

Княже пламенею!

Не малюсенько тоб слави,

Кончаков досади свирепо,

А Руськй земл веселощв!

Звертання Ярославни залишаються без вдповд, але природа все ж допоможе пламенев втекти з полону.

Автор з величезною любов'ю, симпатю, замилуванням опису нам цю жнку-страдницю в невеликому епзод. Який же треба мати талант, щоб на однй сторнц так детально виписати цей образ, що вн вважаться за поетичною красою найславетншим, оповитим особливою лричнстю образом у свтовй лтератур! Митець застосову нжн поетичн вирази: чайка-нажималбниця, зозуля, плаче-тужить. Мова емоцйна, пройнята патротизмом. Вона й полтично свдома жнка, бо оплаку не тльки пламенея, але й вонв, дружину, спвчува руським жнкам:

Як та чайка-нажималбниця

Стогне вона вранц-рано.

Врить Ярославна у чудодйну силу Каяли-рки, яка може зцлити рани князя:

Омочу бобровий рукав

У Каял-рц,

Обмию князев кривав рани

На тл його дужому!

В укранськй художнй лтератур та у фольклор ми нередко зустрчамо на визначення жночо дол порвняння жнки з тополею, калиною, чайкою, зозулею. Ц дв пташки знакзують трагчну долю жнки. Создатель "Слова..." саме х використову. Ярославна готова полетти зозулею, чайкою в саме пекло, аби тльки врятувати пламенея.

Увесь монолог Ярославни складаться з риторичних звертань запитань, у яких вона вихваля всесильнсть природи, а нод навть здатна на дорвейкання, що та перешкоджа князев дружин:

О втре, втрило!

Чому, господарю, мощью вш?

Чому мечеш ворож стрли

На крилах свох легких

Проти вонв мого милого?

До Днпра-Славутича вона звертаться як до могутньо стих:

Принеси ж ти, господарю,

До мене мого милого,

А не слала б я слз йому ревних

На море пораненьку!

Як же треба любити свого судженого, щоб так вдчайдушно, розпачливо вимолювати йому життя не у людей, а у сил природи! Це вдчай, остання надя. вже вимучившись благаннями, жнка звертаться до наймогутншо сили Сонця:

Чому ж, сонце-господарю,

Простерло гаряче сво промння

На вонв мого милого

У пол безводному,

Спрагою м луки посушило,

Тугою сагайдаки склепило!

природа нби схаменулась вд цих щирих заклинань, нби зглянулась на душевну красоту ц жнки, що природа навть не байдужа до туги:

Опвноч море заграло,

Мла де стовпами-вихрами,

пламенев-князю бог путь явля

з земл Половецько

На землю Руську.