Уявть для себя в рол журнал100, напишть статтю до газети про героя,

У дитинств я боявся нмих, чомусь размышляв, що вони- лих люди, ще й тепер, коли бачу
нмих, мимовол ловлю для себя на тих дитячих враженнях це не удивительно щось загадкове в
хнй жвавй мов, зрозумлй тльки м самим. Погляди на их теж яксь особлив, гостр,
нод навть жорсткуват, це мабуть добре- людям, позбавленим мови, потрбн
промовист оч . З одним нмим я познайомив для себя з цим випадково. У нього також були
яксь особлив, незвичайно метк, прониклив оч, по их власне я здогадався, що вн
нмий. Бо якби людина не ховала сво вади, а всi ix не сховати. Я чув, що нмi мають
большой хист до всякого ремесла. Але цього я застигнув не за легким хлбом. Вн стояв по
колно у вод добував торф. нш , раз по разу, виходили з води на лугову травичку,
влаштовували соб довг перекури, а вн копав копав. У нього не було свого
спврозмовника, вн мабуть вважав за краще не заважати ншим погомонти. Помтивши,
що я ним цкавлюся, нмий змахнув сильно рукавом роби пт з чола, допитливо зиркнув на
мене своми блдуватими очима знову вддався бот. Я хотв було поговорити з ним,
але бригадир запобг мому намров . -Не заважайте йому, нехай працю - то нмий.
Быстро за балачкою ми зовсм забули про нього . Если розмова закнчилася люди знову
стали до роботи, нмий зацкавився хто я за чим прибув? Не знаю, як пояснили йому,
але довдавшись, що я з редакц мсцево газети, вн немовби просяв. Повернувся я з того
вдрядження, як кажуть газетар, з повним блокнотом фактв на вс випадки життя. Цлий
тиждень я мг писати про все, але редактор не дивувався з мо запасливост
спостережливост.. Виписавшись я знов подався у вдрядження цлком випадково знову
потрапив до свох торфяних геров, хоч не мав някого намру вдруге писати про них.
Але мо геро не знали звичок мого редактора, який ревниво обергав газету вд усяких
повторень. Вони зустрли мене ще привтнше, нж вперше. Бригадир довго тиснув руку, а
його сподвижники вдячно похитували головами- читали мов, читали. тльки одна
людина не пдйшла до мене навть не привталася з мною. Це був вн нмий. Його
сильно проптнла роба то набухала вд втру, то знову липла до широко спини, на чоло
спадала вибелена сонцем чуприна, але вн не розгинався не пдбирав . Вн копав копав,
не звертаючи ннайменьшо уваги на мене. Я довго не мг здогадатися, чому вн так
поводиться, аж поки врешт не збагнув тому причину. Адже, я написав про всх, забув
сказати добре слово про нього- може найскромншого найзавзятшого у бригад. мабуть
це не вперше, мабуть йому вже не раз доводилось бути жертвою несправедливост. Хоч я
не збирався бльше писати про торфорозробникв, але псля цього захотлось таки
написати, не мг не написати. я написав