твр розумд про улюблен реч або грашки свт який для мене

Я вчуся у пятому клас, граю на панно захоплююсь сучасними танцями. З Вдома у мене компютер, за яким я проводжу не так вже багато часу. Я охоче поступаюсь мсцем за компютером свом подругам, коли вони приходять до мене В гост. Найбльше двчаткам подобаються мо грашки, багато з яких збереглося Ш з раннього дитинства. Я ставлюся до них наче до живих до плюшевого ведмедика, зайця, слона, тигра. А ляльок в мене не полчити. Подруги нередко запитують мене, навщо я збергаю грашки, адже я вже не маленька, кажуть, що досить дорослих захоплень. Щоразу я вдповдаю, що з грашками мого дитинства я не розлучуся, принаймн ще клька рокв. Чому? Багато грашок мен подарували батьки. Скльки я для себя памятаю, у нас живе ведмедик Тимко. Вн рудий, у нього смшна добра кругла пичка з темними скляними очицями-намистинками. Вони дивляться на всх доврливо. Если я ! хворла, вн завжди був поруч з мною, нби пдбадьорював. нараз вн сидить на : тумбочц поруч з мом лжком. По телебаченню показували справжнх ведмедв. Виявляться, вони дуже небезпечн. Але я помтила, що вс грашков ведмедики так лагдн. Як можна з таким розлучитися?

Коли тато прихав з вдрядження, вн привз мен тигренятка Грицька. У тата було багато речей, тигреня завдавало йому чимало клопоту. Проте батько не вдмовився вд грашки вн дуже хотв зробити мен примне. Я звикла до Грицька, те, що я збергаю його, доводить мою вдячнсть любов до тата. Часто-густо я бачу на дитячому майданчику забут грашки. Вони часом лежать там не один день, але хн хазя чомусь не поспшають повернути х у дм. Бува й таке, що грашки потрапляють у контейнер з побутовими вдходами. Вони одиноко стирчать з смття , мов живой, з докором поглядають на нас, наче не можуть зрозумти, за що з ними так жорстоко поводяться. Мен здаться, що викидати грашки це зрадити сво дитинство, виявити неповагу до тих, хто колись тоб х подарував. Я зовсм не почуваюся няково через те, що будучи пятикласницею, збергаю грашки, охоче беру х у руки.