Твр на тему "Живоймо в гармон з собою з свтлом"(за творами

Головними роздумами Г.Сковороди як творчо особистост були роздуми про щастя людини шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчсть. Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями не мандруй по русалимах, бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тльки поруч з тобою, воно всередин для тебя: У твому чистому серц, у твой чеснй душ, що живе за законами Божими велнням Божим. 

Ця думка повторються у найрзномантнших варацях, сентенцях, бблйних тезах, але найлакончнше вона передана в формул: Щастие тво, и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе сть. Досягти щастя означа прислухатися до свого внутршнього гласу, вислухати для себя, тобто сповна увйти в храм свй, жити в гармон з природою, з Господом, бо тльки це приносить щастя, це передбачено тоб блаженною натурою. 

Все, що потрбно людин, сили, як тримають на свт, протистоять злу, вона ма в соб вд природи. Треба лише все те пзнати, вдкрити в соб й використати на благо. 

Основою щастя, як вважав Сковорода, сродна праця, тобто та, до яко людина ма природний нахил здбност. Представляючи свтогляд укранцв як трудового хлборобського роду, вн, естественно, почерпнув з народно мудрост здоровий погляд на працю як джерело життя. Вд народу перейняв вн думку про те, що виховання мусить здйснюватися за принципом вродженост, доречност для то чи ншо людини. 

Адже ж мамо у скарбниц народно мудрост безлч висловв, у яких передаться багатовковий досвд погляди на працю та виховання: Знай щвець сво шевство, а в кравецтво не мшайся, Вовка в плуг, а вн у луг, Ссти на свого коня. У народнй фразеолог нема дошкульнших оцнок, нж на адресу тих, хто займаться не свом, хто примря на для себя чужий кожух: як скотин сдло, як зайцев бубон, як свин налитники тощо. 

Це здоровий народний смх послужив джерелом висмювання, осуду та оцнки вдповдних людських вад в байках Г.Сковороди. Окрем з названих прислвв вн використав або як висхдну тезу для розгортання сюжету байки, або ж як сентенцю в морал. Проте усе, запозичене як з народно скарбниц, так з свтового лтературного досвду (байок Езопа, Лафонтена), зазнавало у творчост Сковороди змн, переплавлялося в горнил його непересчного таланту. 

Сродна праця приносить щастя, дода сил, потрбне робить неважким, важке непотрбним, бо ж з людиною Бог. Пд покровом блаженно натури людин небагато треба докласти зусиль для щастя. Слд злее пзнати для себя, а пзнавши, бути дяльною, бо сродность трудолюбм утверждаться. До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а иному велике, бо без сродности все ничто. 

Вчення Г.Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч приваблювало свою мудрстю, було утонулчним. Адже йшлося в ньому про природну, а не про суспльну людину. Людина ж поза громадою, поза суспльством, яке нередко дикту сво умови, немислима. Однак учення Сковороди спонука до роздумв: чи варте чогось те суспльство, яке не цну в людин вроджених здбностей, не да й змоги розкрити для себя, реалзувати х сповна?