портрет Максима Беркута

1. То й не чудо, що, если новоприбулий дворянин Тугар Вовк оповiстив тухольцям, що хотiв би зробити великi лови на медведiв i просить дати йому провiдника, вони не тiльки дали йому на провiдника першого удальця на всю тухольську верховину, Максима Беркута, сина тухольського бесiдника Захара.

2. Максим Беркут який аж нинi, супроти найважнiшого i найтяжчого дiла, почув себе вповнi самим собою, вповнi начальником се невеличко армi, заряджував з правдиво начальницькою вважливiстю й повагою все, що належало до дiла, нiчого не забуваючи, нi з чим не кваплячись, але й нi з чим не опiзнюючись. Все у нього виходило в свiй час i на свом мiсцi, без сумiшки й сутолоки; всюди вiн був, де його потрiбно, всюди вмiв зробити лад i порядок. Чи то мiж своми товаришами тухольцями, чи мiж дворянами, чи мiж х слугами, Максим Беркут усюди був однаковий, спокiйний, свобiдний в рухах i словах, мов рiвний серед рiвних. Товаришi поводились з ним так само, як вiн з ними, свобiдно, несилувано, смiялись i жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко i так весело та радо, немов i самi без розказу були би в тiй хвилi зробили те саме. Боярська служба, хоч далековато не тако рiвно вдачi, далековато не так свобiдна в поводженню, далековато похiпнiша з одних горделиво висмiватися, а перед другими низенько хилитися, все ж таки поважала Максима Беркута за його звичайнiсть i розсудливiсть i, хоч не без дотинкiв та жартiв, таки робила те, що вiн казав. А й самi бояри, по бiльшiй частi люди гордi, воннi, що нерадо бачили смерда в свом товариствi, та й то ще смерда, що вважав х чимось немов собi рiвним,- i вони тепер не показували надто виразно сво неохоти i виповнювали розпорядження юного провiдника, маючи на кождiм кроцi нагоду переконатися, що тi розпорядження були зовсiм розумнi, такi, як треба.

3. З подивом позирала на нього Мирослава, коли вiн переходив коло не, i хоч багато досi видала вона молодцiв i сильних, i смiлих, але такового, як Максим, що сполучав би в собi всi прикмети сильного робiтника, рицаря i начальника,- такового й досi не траплялося бачити.

4. Мирослава все ще стояла на мiсцi, держачи руку гарного парубка в свой руцi i дивлячись у його хороше, сонцем опалене i здоровим румянцем осяяне, одверте, щире личике.

Полагаюсь помог;))))