Значение фамилии Чацкого в "Горе от ума"

Комедя Грибодова Зло з розуму забезпечила творцу, поза всяким сумнвом, справжн безсмертя у вках. Головний герой твору, Олександр Андрйович Чацький, зовсм став одним з найбльш неоднозначних вдомих лтературних Золотого столття росйсько лтератури. Саме про нього, вдкрива цлу галерею образв так званих зайвих людей, найяскравшим представником яко стане пушкнський вгенй Онгн, вкрай разносторонне вдгукнулася критика.

Розказана на сторнках пси сторя прогресивно налаштованого юного людини, яка зткнулася з нерозумнням з боку консервативно аристократ, укладена Грибодовим в традицйний мжособистсний любовний конфлкт, який, втм, лише одню з самих поверхневих в комед заморочек.

Основний же конфлкт, як теснее було сказано, поляга в протистоянн столття ниншнього столття минулого. Варто звернутися до вдомого факту, щоб пдтвердити це припущення: спочатку майстерний дипломат А.С. Грибодов, який створив сво епохальне твр в роки розгортання рзного роду тамних органзацй, що обднали передових людей свого часу, назвав комедю Горе розуму. Пзнше, в свох щоденниках, вн напише: У мой комед двадцять пять дурнв на одну розсудливу людину. Отже, ось 100 очевидним конфлкт, який сам создатель поставив, що називаться, на чльне мсце: головний герой Зла з розуму протиставлений традицйному суспльству, життя якого повнстю просякла фальшю, дурстю; його цнност мзерн порожн, воно вдкида все нове, рацональне.

Олександр Андрйович виявляться стороннм тлом в будинку Фамусова. Його провина поляга в тому, що вн смливо прямо висловлю власну думку, яка йде врозрз з порядками консервативно аристократ. Служити б радий, прислужувати противно зауважу вн у вдповдь на монолог Фамусова-старшого, який да поради Чацкому заробити соб чин. Герою чуж звича нещирого дурного вищого свту, де верховодить бал сумнвний етикет.

Чацький ж разюче розумний; його мова дотепна, гостра вдверта. якщо спочатку це виклика нтерес, то пзнше, зрозумвши, що змовитися з цим образованнейшим борцем за справедливсть, за чеснсть, за розум не вдасться, суспльство вдторга героя, оголошуючи його божевльним. В цьому поляга дивовижний драматизм ц безсмертно комед.

Для Олександра Андрйовича, який повернувся в Москву через три роки мандрв по вроп наситити передовими деями того часу, ста особливо прозора картина життя московського свтла. Вн вдверто опираться чинопочитанию, хабарництву, протекцонзму, що пану в сфер державно служби. Вн сприйма лише служння справ, а не особам це вступа в протирччя з переконаннями представникв столття минулого. Крм того, герой виступа проти крпосного права навть розповда про передовий помщика, позбутися селян вд тягаря рабсько прац. Цей внесценический герой, один раз лише згадуться в оповданн, виявляться свого роду двйником Чацького , на жалко, в оповданн про його долю Грибодов передбача результат дяльност самого головного героя: його вважають диваком цураються.

Чацький на все ма власну думку вн готовий його вдстоювати. Цей вдкритий, щирий вдданий самому соб персонаж оцню людей не по хньому положенню в суспльств, а за хнми дями, внутршнм якостям.

У суспльств, в якому головний герой не бачить абсолютно нчого позитивного примного, його утриму злее любов до Соф Фамусова. При цьому цкаво, що сам Чацький багато в чому поводиться егостично: вн залиша кохану на клька рокв на самот, не залишивши попередження про вдзд, а потм повертаться абсолютно несподвано поводиться з геронею так, нби не було трьох рокв розлуки. Чацкий помилково вважа свтосприйняття Соф близьким до свого власного, не розумючи, що вона, на вдмну вд нього, не була навчена так само, як вн, не переповнилася волелюбними деями. Навпаки, ця двчина, яка малюсенька вс шанси стати близькою Чацкому по духу недарма вона Софя, тобто Разумна загрузла в життя московського свтла бльше, нж будь-хто нший. Тому героня з промовистою назвою носить консервативну прзвище Фамусова. Саме вона прирка Олександра Андрйовича на репутацю божевльного.

Таким чином, Чацький зазна поразки на громадському, на амурному фронт. Драма, горе персонажа полягають не тльки в конфлкт його переконань з порядками життя традицйно налаштовано аристократ, а й в його абсолютнй нездатност прийняти вдмнност в свтогляд нших людей, в нерозумнн мотивв чужих вчинкв неприйнятт усвдомлення власних допущених помилок.