Цитатна черта Захара Беркута, з книги укр лт О.М. Авраменко

Максим: Але мй батько досвдний чоловк радо служить громад. Як вн разговаривать на рад громадськй, так не зум нхто в цлй верховин. Громадина слуха батьково ради, але власт батько мй не ма не жада . 

...Се був сивий, як голуб, звиш 90-лтнй старець, найстарший вком у цлй тухольськй громад. Батько всьмох синв, з яких три сидли вже разом з ним мж старцями... Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвдом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давнх патрархв, батькв провдникв цлого народу, про яких говорять нам тисячолтн псн та перекази. Невважаючи на глибоку старсть, Захар Беркут був ще сильний кремезний. ...Сад, паска й лки се була його бота. 

Громадина то був його свт, то була цль його життя. 

В свой чотирилтнй мандрвц Захар Беркут пзнав свт, був в Галичин, в Кив, бачив князв х дла, пзнав воякв купцв, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю памят, як матерали для думки. 

...Все те запалювало його гарячу душу до бажання вддати цле сво життя на поправу й скрплення добрих громадських порядкв у сво рднй Тухольщин. 

...Знали його не лиш як чудовного лкаря, що лчить рани всяк болст, але й не менш як чудового бесдника та порадника, котрий як заговорить, то немов би тоб в серце вступа, а як порадить чи то одному чоловков, чи й цлй громад, то хоч цлий майдан старцв набери, то й т вкуп, певно, лпшо ради не придумають...Вддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловк сам-один серед громади слабий безрадний, так одна громада слаба що тльки спльне порозумння спльне длання многих сусднх громад може надати м силу може в кожнй громад поокремо змцнити свобдн порядки громадськ. 

Вн за молодших часв часто ходив по громадинах, бував на х копних зборах, старався пзнати добре х потреби й людей, всюди ради та намови його змагали до одного: до скрплення дружнх, товариських братерських звязкв мж людьми в громадинах мж громадинами в сусдств. 

Нам не потрбно милост вд боярина н за що ставати нам рабами се причина, для чого вн ненавидить нас прозива нас смердами. Але ми знамо, що гордсть його пуста що честно свобдному чоловков личить не гордсть, а супокйна повага та розум. 

Раз умирати кождому, але замечательно вмирати се не каждому лучаться. 

Близко вд побовища, захищений камяною брилою вд стрл, сидв на солом Захар Беркут, занятий при ранених. Вн повиймав м з ран стрли, повимивав рани при помоч Мирослави заходився перевязувати х, поприкладавши якось скусно приладжено живиц. 

Если б про нього справд йшло дло, то я сказав би для вас: Я не маю сина, мй син погиб в бою. Але здесь дло йде про нашу оборону тепер мусили б ус, неприготован, погинути вд монголв. Для того я разговариваю для вас: не дбайте про мого сина, а ршайте так, якби вн був теснее в гроб. 

...Мняти 1-го хлопця за руну наших сусдв се була б ганьба, була б зрада. 

Если б дло йшло тльки мж мною та твом бегадиром, то я радо вддав йому все, що маю, навть свою власну стару голову, за увльнення сина. Але ти радиш нам нервну замну, при якй скористати можу тльки я сам мй рд, але стратити мусить не тльки одна громадина, а вс т громади, через як мусить ти ваш похд. 

Зломи другий раз погану силу так, як зломив перший раз, если могутньою рукою розбив сесю камяну стну, дав водам протоку, дарував людям отою прекрасну равнину! Загати тепер вспять, нехай згине горделива ворожа сила, що тепер знущаться над нами. 

Максим: Мй батько не на втер говорить. Вн звик добре передумати, за ким що разговаривать. 

Нехай же вам звязок в ниншню побдну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжк злигодн не розрве свого сердечного звязку з чеснотою й людяним нравом! 

Доки будете жити в громадськм порядку, дружно держатися купи, незломно стояти вс за 1-го, а один за всх, доти няка ворожа сила не побдить вас. 

Захар Беркут центральний персонаж повст, ватажок тухольсько громади. Йому вже понад 90 рокв, все сво життя ця людина вддала громад. Громадина то був його свт, то була цль його життя, пише автор. 

Жизнь только до той имеет цену, разговаривал он часто, пока человек может подсоблять иным.
Когда он становится для иных ярмом, а пользы не приносит, тогда это теснее не человек а помеха, тогда ему и жить не стоит.
Упаси меня боже чтобы я когда-нибудь стал иным в тягость и ел данный из милости, хотя и полностью заслуженный, хлеб!