Твр на поезю Т. Шевченка Тополя

Мене глибоко вразила балада Т. Г. Шевченка "Тополя", написана за мотивами усно народно творчост. В нй зображен глибок переживання двчини, яку толика розлучила з коханим.

Минув рк, минув другий, а парубок не повертаться. Двчина стражда:

Не спва чорнобрива,

Стоя пд вербою;

Не спва, як сирота,

Блим свтом нудить.

Вона не зркаться свох почуттв навть заради замжжя з старим та багатим чоловком, адже "обожать його серце не навчити". А життя без кохання грше за погибель.

Не желаю я пановати,

Не пду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму.

Двчина звертаться до ворожки з проханням розповсти й, чи живий коханий, адже "без милого скрзь могила". Але чудотворне злля ветхо не може повернути двчин судженого. У чорнй розпуц прибывать вона до топол, благаючи вирости високою та спитати в Бога, чи дочекаться вона коханого, але пд впливом злля сама ста тополею.

Я спвчуваю стражданням двчини, врно свом почуттям, глибоко захоплююсь мощью кохання, нескореного життвими обставинами.