твр-роздум на тему давньогрецька лрика

VII IV ст. до н. е. це сторичний перод, який характеризуться неспоком, вйнами, мжусобицями. Родов зв'язки розривалися, родюч земл захоплювала знать. Безземельн селяни готов були з зброю в руках добувати соб шматок поля. У цей неспокйний час герочн деали минулого втрачають привабливсть, вдходять у небуття. У багатьох кранах владу захоплюють тирани. (До реч, словом деспот тод називали людину, яка малюсенька владу, але не малюсенька на не спадкових прав.)
Новим правителям-мучителям потрбно було встановлювати свй авторитет. Для надання блиску свой влад тирани запрошували до для себя живописецв, як прикрашали резиденц правителв, поетв, як уславлювали хн мена. Герочний епос з його повльними розповдями про давноминул под сприймався як глас учорашнього денька, що не да вдповд на болюч питання ново епохи.
Отже, у VII IV ст. до н. е. на змну гомервському епосу прийшла лрика, яка розкривала внутршнй свт людини, передавала настро почуття. Еллни виконували лричн твори пд акомпанемент музичних нструментв, найчастше дзвнкоголосо лри улюблениц Орфея.
Поети-лрики, як жили в пслягомервську епоху, учили людей стйко переносити лихо, протистояти ворогам, цнувати кохання.
Геро творв Архлоха прост люди, як радли життю, боялися втратити близьких рдних, ненавидли кохали.
Людина маленька краплинка в океан життя. Архлох заклика захитатися вд зла, боротися з ворогами, бути непохитним у гор нещаст, але разом з тим поет навча людей не хвалитися перемогою, разумти стримувати радсть плач, адже людське життя постйно змнються, на змну журб обов'язково настане радсть.
Архлох нагаду людям, що боги, як управляють життям, часто пднмають з земл вбитих горем, навпаки самовпевнен горд можуть упасти так низько, що стануть жебраками пдуть свтом з згнутою спиною. Без думок без мети.
Архлох , по сут, першим лричним поетом, який яскраво, виразно конкретно опису стан людини, душевн пориви переживання. Вн звертаться до багатьох жанрв, його твори вирзняються чткстю форм виразнстю. На батьквщин Архлоха на його честь було споруджено святилище, в якому збергалися свдчення про його життя твори.
сну легенда про те, що морськ хвил прибили до берега острова Лесбос лру загиблого Орфея. Саме на цьому полуостров народилася генальна поетеса Сапфо. Вона належала до авторитетного роду, жила у вигнанн. Однак полтичн теми зовсм не цкавили няк не вдбилися на творчост. Про сво особисте життя поетеса говорить у деклькох рядочках, де згаду про кохану дочку Кледу та про свого безпутного молодшого брата Харакса. Поетеса оспвувала кохання. Вона мала палке серце, разумла цнувати Ласку весни, // Розкш, красоту, // Сонця ясне промння. твори легк й радсн. Закоханому серцю лрично герон Сапфо здаться, що той, хто щасливий сидить бля не слуха, ловить гласу нжного бринння, подбний до богв. Любов змушу серце зупинятися в грудях, язик нмти; у вухах чути шум, а оч в цю мить наче нчого не бачать. Закоханий блденьке тремтить, безсило никне, мов трава пожовкла, если поряд кохана.
До темы амурно лрики Сапфо наближаються епталам весльн псн, що виконувалися пд час ритуалу мали фольклорн мотиви.
Про Сапфо складено безлч легенд. В однй з них розповдаться, що поетеса через нещасливе кохання заподяла соб погибель: кинулася в море з скел. Та достеменно нчого не вдомо.
До Сапфо поетами були злее чоловки. Ця тендтна жнка довела античному свтов, що жноча лрика тонше переда найнтимнш людськ почуття. свт оцнив талант Сапфо: профль чеканили на монетах, чоловки мряли про не, а Платон назвав десятою музою.
Давньогрецьк мфи твори писемно лтератури, що збереглися до наших часв, саме тим джерелом, з якого ми можемо дзнатися про побут, звича, культуру давнх грекв.