Цитатна черта виду брюховецького чорна рада

Не знатиме пд мою булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: ус будемо рвн (Добре вн порвняв Украну!) Брюховецького именовали другим Хмельницьким, що ще раз ста за Вкрану супротив ворогв подарку миров волю. А як придивишся, то на виду в його наче ще й приязне: так би здаться, св з ним да погуторив де про що добре да мирне. Тльки оч були яксь чудн так бгають то сюди, то туди , здаться, так усе й чигають зпдтишка чоловка. де, трошки згорбившись, а голову схилив набк так, наче каже: Я н од кого нчого не бажаю, тлько мене не чпайте. А як у його чого поспитаються, а вн одвту, то й плеч, наче той жид, пдйме, набк одступить, що ти б сказав вн усякому да дорогу, а сам знтиться так, мов той цуцик, ускочивши в хату Отакий-то був той Брюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам грко на довг роки! каже тоненьким, ницим голоском. Лестощ Брюховецького: Н, не против я, не прогайнув, не промантачив, не проциндрив без пуття: усе спустив з рук, аби б тльки як-небудь прикрити ваш злидн. Не малюсенько пшло мого блага по Гетьманщин. Як та бдна курка-клопотуха, що знайде зернятко да й те оддасть свом курчаткам, так я все до останнього жупана пороздавав свом дткам. А тепер от сам обголв так, що й пучки лзуть з чобт доведеться незабаром ходити так, як лапко. Що ж? Походимо й без чобт, аби мом дткам було добре. Ви може думате, що я, так як ваш нашийники, стану драти з вас кожу, аби б тльки в мене на ногах рипали сапянц? Не доведи мене до сього, господи! Везли колись за мною в Сч жупани й сапянц возами, везли золото србло мшками, а я все збув з рук, аби мом дткам було добре! П. Шраменко: Окаяний пройдисвт так усх оманив, так по душ були темному людов т лукав ухватки, т тих, солодк реч, те нбито убожество, що всяк за його полз би хоть на нж. Аж удивительно стало мому козаков, що то чоловк зможе, як захоче! Пдступнсть улесливсть Брюховецького: Батьки мо рдн! Що ж (я) здолаю видумати пути свом нк-чемним розумом? У ваших-то сивих, шановних головах увесь розум сидить! Ви знате вс стародавн звича порядки судть, як сам знате, а мо дло махнути булавою, да й нехай по тому буде. Недармо ж я вас вивв з Запорожжя на Вкрану: порядкуйте по-стародавньому, як сам знате; трибуналте наказывайте, кого сам знате, а я свого розуму супроти вашого не покладаю. Ус ми перед вашими сивими чупринами дти, дурн. Сам Брюховецький стояв у голубому жупан перед свох запорожцв. Здесь теснее вн був не той, що в Романовському Кут: позирав горделиво, по-гетьманськи, тлько всмхавсь, узявшись у боки. Самохарактеристика Брюховецького: Мабуть, сам лихий мен помага А лучче б нчого сього не було Ой батьку Богдане! Не пзнав би ти тепер свого ванця!.. Ворог!.. звдки нечистий утелющив мен ворога!.. А вже тепер шкода зупинятись Вивернеться добре, що поборов! Два коти в одному мшку не помиряться Чом же оце нема в мене сили до закнчення? Була сила свт на свй лад повернути, а тепер ось шпирнути ворога ножем побаиваюсь Що ж, як на Москв зроблять не по-нашому? Грош грошима, дворяне дворянами, а цар душа праведна Мзку соб ледачий ванець, ходячи по свтлиц Пугач про Брюховецького: Бачимо, бачимо, вразький сину, дармо, що ти гетьман, до чого ми в для тебя дожилися. Убрав си нас у шори, як сам хотв! Вивезли ми для тебя на свох старих плечах у гетьмани, а тепер ти вже без нас думаш Украною орудувати! Недовго ж поорудуш! Я тоб кажу, що недовго! Если взявсь брехати по-собачи, то й пропадеш, як собака! брехнею свт пройдеш, то назад не вернешся. Плюйте, братц, на його гетьманство! Кому любо з нечестивим пройдисвтом у грхах погибати, зоставайсь здесь, а хто не хоче скаляти золото слави сво, той гайда з нами за пороги! А на прощання скажемо сДжерело: