Твр-роздум на тему "Правда про вйну у художнй лтератур

Вр по роману Донськ оповдання М. О. Шолохова. Вйна це бльше лихо для будь-яко людини. Так було за всх часв. Це загальне зло, що спою люд у дине цле. У так часи люди забували про сво особист проблеми й образи, поднувалися й робили все для перемоги над ворогом, чи був це Батий або Гтлер. Перебували за всх часв зрадники й боягузи, але це була крапля в мор. Вйни ц називали втчизняними, коли люди боролися за свою незалежнсть; свтовими, если боровся один з одним майже увесь свт. Наша багатостраждальна Рося ще пройшла вйну Цивльну; вйну мж громадянами одн держави. На мй погляд, це саме бльше зло. Якщо один загальний ворог для всього народу, то й правда для всх одна. У Громадянську вйну були дв правди ветха й нова. обидв сторони були прав. Це вйна зробила ворогами не тльки бдних багатих, але й батькв дтей, братв сестер, зробила ворогами зовсм близьких рдних людей.Революця сколихнула, н, пдрвала Росю. Нхто не залишився осторонь. Дивовижний смерч обрушився на крану, несучи руйнування й погибель.У всх куточках Рос: у мстах в маленьких селищах шли палк суперечки про подальшу долю й життя. У донських козачих станцях теж вйна. У смертельнй сутичц зустрчаються командир ескадрону Микола Кошовий отаман банди (Родимка М. Шолохова). Микола вирс без батька, що пропав у германську вйну, матр погибла. Сьорбнув вн пламенея, а потм пшов з червоноармйцями воювати з Врангелем. Отаман см рокв не бачив рдно земл. Спочатку германський полон, потм Врангель, тепер банда. Утомилися вд вйни обо. Мря Миколи пти вчитися, що закамянла душа отамана тужить за землею. от у бо вони зустрчаються, повн ненавистю друг до друга; отаман убив Миколу й, знявши з нього чоботи, побачив родимку на ноз й довдався у свому ворогу сина. Не висловити словами горе батька, теснее не ма значення вся ця метушня, бл, червон Життя кнчене, нема чого жити, тримаючи в обймах знайденого сина, отаман-батько застрелився.Взагал в кожному з Донських оповдань Шолохова ми зштовхумося з тю драмою, на яку штовхнула Громадянська вйна людей.нший батько, з оповдання Смейна людина, своми руками вбив двох свох синв, але не через нелюбовь, вн дуже любив х обох, але цною хнього життя вн намагався врятувати життя ще смох свох дтей. Старш сини, Данила й ван, пшли до червоного й потрапили в полон до свох же козакв. Батьков було запропоновано самому розправитися з ними й тим самим довести свою вддансть козацтву. Вн мг би вдмовитися, але де була гарантя, що його не вбють разом з ними, а семеро малих дтей пропадуть. Як розцнювати його вчинок? Звр? Боягуз, зрадник? Або, навпаки, людина, що волод величезною внутршньою мощью? Не кожний може взяти на себе таке - до кнця життя носити в соб величезний щиросердечний бль. Вн сам соб суддя. Вн денек нч працю, щоб виростити дтей, грко чути йому докори дочки. Вн залишаться не понятим своми дтьми, тими, через яких вн пшов на це.А от ще батько, з оповдання Баштанник. Цей батько чтко визначив для для себя, хто йому друг, а хто йому ворог. Його обирають комендантом вонно-польового суду станиц, вн вд душ радуться цьому. Вн дотриму козачу честь, б старшого сина за те, що Федр сплкуться з бльшовиками, той змушений пти до червоного. Цей батько вбива свою дружину за те, що та носила продукти полоненим. Вдмовляться вд молодшого Митька, кинувши його напризволяще. Чтко служачи козацтву, вн вдправля на розстрл старшого Федора, що потрапив в полон, а потм ретельно розшуку його псля втеч. Цей батько, залишившись би вн у живих, убив би обох синв, рука б у нього не здригнулася б.Вйна будила не тльки нелюбовь, але й так почуття, як жалко, милосердя, любов.