легенда про раслину тварину

Легенди про тварин та рослини

Зозуля. сну ряд народних переказв про походження зозул. За одним з них, зозуля це вдова, тому вона не в власного гнзда не висиджу пташенят. За ншим, зозуля була колись жнкою, яка вбила свого чоловка, тепер вона сиротливо лта по лсах нколи не знайде соб пари. Зозуля поряд з вороном совою вщувала строчки життя смерт, щасливе або нещасливе замжжя, а також стихйн зла. Вважалося, що зозуля може накувати добробут на весь рк, якщо при першй зустрч з нею маш у кишен грош. Если зозуля до Юря (23 квтня) заку на голе дерево, то буде голодне лто, а якщо на лист врожайне.


Лелека. Бог дав людин лантух наказав вднести далеко в лс закопати з умовою не розвязувати не заглядати в нього. Та на пвдороз чоловк не витримав поцкавився, що ж вн несе. Тод з мшка повистрибували жаби, вуж та зм розповзлися по всьому свтов. Розгнваний Бог перетворив чоловка на лелеку звелв ходити по полях та болотах збирати усяке гаддя. Люди врили, що лелека приносить щастя тй осел, де вн збудував гнздо. Якщо ж хтось зруйну гнздо, то лелека принесе вогню сжечь хату, або накличе блискавку.


Мати - й - мачуха. Жила соб смя. Та через деякий час тягостно захворла мати й невдовз померла. Залишилися дочка й батько вдвох, але батько двчини швидко знайшов соб нову жнку, а для дочки мачуху. Мачуха була злобною до чоловково дочки: весь час наказывала за рзн дрбниц. Двчина сумувала за свою рдною ненькою нередко вопила.
Аж ось на город виросла удивительна квтка, при якй не було листочкв. Та квтка нагадувала двчин матр, вона нередко плакала, над нею сидячи. Незабаром зявилися листочки. Сльози образи капали на поверхню листка робили та холодною. А сльози суму за мамою котилися пд низ, там була тепла поверхня, вкрита мякими нжними ворсинками.
З того часу й дос, коли взьмемо листок мати-й-мачухи прикладемо до лиця, то вдчумо на дотик, що одна сторона листочка холодна й шершава (то мачуха), а нша мякенька й тепла. То мать



Незабудки ...Давнешним-издавна жила двчина Нельяна. Була вона неперевершено вроди, що сотн верств навколо пройди, тако не зустрнеш. Були в не напрочуд синьо-голуб велик оч, чарвн риси обличчя, гнучкий тополиний стан. На виточен плеч спадали розкшн, кольору стигло пшениц, коси. Неначе сама Афродта дарувала й ту неземну вроду, а рчков нмфи мсячними ночами чесали золоту корону шовкових кс. До пари й був наречений, якого двчина палко кохала. Вже й мали побратися быстро, вже й рушники були вишит для нареченого, батьки дали згоду, та раптом вйна! Залилася сльозами красуня, забилося з розпачу серце, з невимовно туги близько розлуки з коханим затуманились блакитн оч. Раптом, на свй подив, закохан, що востанн прощалися край саду бля червоно калини, вгледли, що на мсц, де впали двоч сльози, розквтли маленьк голуб, наче оч кохано, чарвн квточки. произнесли одне одному закохан на прощання: Не забудь мене! заховали бля свого серця тендтну чудо-квточку як символ вчного кохання. Обо зберегли врнсть. Псля довго розлуки вони знову зустрлися щаслив радсн. А поряд, як колись, цвли голуб зрочки тендтно рослини. З тих пр, сказать народна мудрсть, окрестили люди цю нжну голубооку квточку незабудкою.