Твр-роздум на тему чи помчамо ми людей яким потрбна допомога

Моя мать лiкар. Один раз вона произнесла менi, що завтра пiсля
школи я пiду з нею на роботу, тому що й потрiбна моя допомога. Я з
радiстю погодилася, тому що завжди обожала такi походи з мамою. Ми йшли
по заснiжених вулицях, i я мыслила: Що ж за допомогу потрiбна мой
мамi? Коли ми дiйшли до лiкарнi, я зовсiм заплуталася у свох
припущеннях. Ми зайшли у свiтлий кабiнет з табличкою Свiтлова М. И., i
почався звичайний денек дитячого лiкаря. Мать звичайним рухом надягла
бiлий халатик i запросила першого пацiнта. Це був махонький хлопчик
чотирьох-п'яти рокiв. I здесь я зрозумiла, навiщо мать брала мене iз
собою. Щоб читати казки так, щоб читати казки цим малюсеньким
заплаканим пацiнтам Я читала, маминi руки швидко рухалися з
фонендоскопом у руцi вiд дитини до медично карти. Дитина
заспокоювалася й теснее не рыдала, а навiть радо посмiхався. Я читала усе
бiльш виразно, i дитяча особа менi посмiхалося у вiдповiдь. Мать уважно
обстежила малят i робила запису в хнiх картках. Так ми вiдробили
всю змiну, а если йшли додому, мать произнесла менi: Спасибi тобi,
помiчниця. I я була безмежно вдячна мамi за те, що вона дала менi
можливiсть вiдчути себе потрiбно людям. I що з того, що я лише в
сьомому класi?!

О проекте

Твр-роздум на тему чи помчамо ми людей яким потрбна допомога

Добро пожаловать!