Скласти казку про снжинку

Десь дуже далеко у неб жила велика хмара.
Вона товаришувала з втром, який нод виводив на прогулянку,т пдганяючи свою мощью.
Цй велик хмар так подобалась земля з зеленими полями, густими лсами, блакитними озерами, що нод хотлось впасти донизу, жити на земл.
Але сонечко не дозволяло цього робити.
Воно тримало хмарину в неб.
Тому вона час вд часу посилала на землю свох дток - краплинок.
Втер тод трохи пустував, розкидаючи маленьк крапельки в поле, на дерева, в рчку.
Але сонечко прибывало на допомогу хмарин, , як тльки воно виглядало, а хмарка починала сумувати, вс дтки поверталися в небо.
Але сталося так, що сонечко не стало очень грти, втер також став холодний.
Вн ганяв хмарину все сильнше, нод потрушуючи , щоб хмаринка вдпустила на землю свох дток.
Довкола було так холодно, що вона опасалась це робити: дтки можуть замерзнути.
Так хмаринка лтала лтала на неб.
Прийшов вечр. Сонечко вже сховалось за обрй.
Сра хмара й соб задрмалюсенька.
Та й не встерегла.
Одна донечка-краплинка замерзла.
Вона перетворилась у маленьку блу снжинку. З таким гарним взерунком. таку легеньку-легеньку.
Снжинц так вона сама сподобалась, що маленька почала танцювати, необачно пдйшла до краю хмарини, впала.
Втер вдразу пдхопив крихтну бленьку снжинку повв в таночку, то пдймаючи майже до мами-хмаринки, то опускаючи аж трави.
Але йому так сподобалась ця крихтка, що втер не знав, де залишити, щоб нею милувались нш.
- Знаю! - вигукнув вн понс снжинку до найвищо ялинки у лс.
Втер залишив снжинку на самй верхвц.
повернувся до хмарки.
Ранок у лс почався з галасу: це дзвнк синички полетли шукати соб снданок.
Саме одна з их побачила маленьку снжинку.
- Ой, дивться, снжинка. Така гарненька! - скрикнула одна пташка.
- Обережно, не розтопи, - пдхопила друга.
- А чому вона одна? - поцкавилась третя синичка.
Пташки полетли отдал, розносячи по лсу звстку про дину снжинку у лс.
Пернат друз могли й сам подивитися на бленьку крихтку.
А зврята сумували, що впала лише одна снжинка.
- Як же ми будемо слди ховати, - непоковся один кролик, що не так давно змник шубку з сро на блу.
- у снжки не пограмо, - сумно произнесла блочка...
Гамр у лс розбудив хмару дточок.
здесь хмарика побачила, що вс краплинки перетворилися в снжинки. А одн дитинки браку.
- Маленька, ти де? - стурбовано покликала мать-хмара.
Але вдповд не було.
Здесь прилетв втер.
- Я вднс до лсу. Нехай пораду зврят.
- А ле ж й самй сумно, - сказала хмара.
- А можна нам на землю, - попросились нш снжинки.
- Разом м буде веселше. Та й землю гртимуть, - пдтримав х втер.
Хмара погодилась.
вже через мить втер розносив по лсу багато-багато махоньких бленьких снжинок.
- Ура, снг йде! - вопила блочка.
- Яка красота, - сказав зайчик.
Але обо поспшили додому.
Вечрн небо на прощання оглядало небо, перетворюючи блий лс у розсип дорогоцнних каменв.
На галявин зврята гралися в снжки.
А перша снжинка на самй верхвц ялинки засинала пд колискову втру