напишть будь-ласка як роздуми виклика образ юнака з твору вшан-злля

Тема збереження сторично пам'ят в поем вшан-злля Миколи Вороного
Для кожно людини надзвичайно важливо знати й вдчувати, що вона не сама в цьому свт, що в не рдн, що на не завжди чекають й куди повернутися. Де б ми не були, як б чуда не бачили, але справжнй затишок можна знайти лише вдома, у рднй кран. Тльки здесь радсть буде справжньою, а горе роздлять близьк по духу й кров люди. Любов до рдного краю необхдною складовою гармонйно особистост, щасливо людини. Саме тому ця неувязка надзвичайно гостро поста у зламн пероди розвитку людства, тому до не неодноразово зверталися й звертаються митц.
Тем збереження сторично пам'ят, шанування сво земл, Батьквщини присвятив поему вшан-злля Микола Вороний. Узявши за сюжетну базу легенду з Галицько-Волинського лтопису про те, як князь Володимир Мономах пд час походу брав у полон сина половецького хана, М. Вороний створив цлком оригнальний художнй твр.
Володимир Мономах залишив хлопця на чужин, в Кив. За гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому вн швидко забув рдний край батька. Але старий хан журився й рыдав за свою дитиною, не почивав, не в , врешт, спорядив до Кива гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. Але умовляння не дють, навть псн (ан про волю половецьку, ан материна колискова!) не справляють враження на сина половецького хана.
М. Вороний не просто переказу сюжет легенди, поет творчо переосмислю лтописний текст нада твору особливо лричного й водночас драматичного звучання. Старий посланець, розумючи, що його намагання марн, тягостно хилить голову на груди, адже Там, де пустка замсть серця, Порятунку вже не буде!.. злее застосування колдунчного вшан-злля змушують хлопця згадати, хто вн , яке його корння, де його Батьквщина. За лтописом, юнак, заплакавши, мовив: Да лучче сть на свой земл кстьми лягти, анж на чужй замечательному бути. Саме ц слова винесен в епграф поеми. М. Вороний наголошу, що в оповд про половецького хлопця надзвичайно важливе пророкування для всх майбутнх поколнь усх людв. Таке попередження, на жалко, виявилося не зайвим для укранцв, з яких багато хто вдцурався й забув свй край. Скльки розсяно по свту таких синв половецького хана, що за матеральними благами загубили вру в духовне, але ж багато в самй Укран!
У заключних акордах поеми митець звертаться вже безпосередньо до Украни, доля яко бути матр'ю синв, що не шанують, цураються свого роду. Марними спви кобзарв, що спвали-вщували заповти благородн. Нщо не може змусити люд поважати для себя.
Отже, виходить, що т сили, Духу, що зрива на ноги, В нас нема, манвцями Ми блукам без дороги!.. Т, хто в душ стали манкуртами, не можуть прокинутися й згадати для себя.
Риторичним поста питання автора про те, де ж узяти того вша- ну, того злля-привороту, Що на певний шлях направить, Шлях у край свй повороту?! Таке ж питання можна було би поставити й до багатьох сразу, дуже хочеться, щоб ми не чекали якогось удивительного казкового вшан-злля, а знайшли в соб сили й бажання бути гдними сво земл, шанувати себе.