пожалуйста помогите мне!:з сочинение на тему :"Байдужсть найстрашнша хвороба нашого часу"

Моя цивлзаця триматься на культ Людини, що пробиваться крзь осб. Вками вона прагне показати Людину, так само як вчить крзь камння бачити Собор. По-ветхому височать на земл велик памятники духу собори, обрамлен витягнутими вгору спорудами нового вку технки. По-ветхому неспокйна людина хапаться клаптика тепло земл високого неба, щоб вдчути точку опори, щоб знайти на мить себе спробувати щось у соб осягнути. Але землю вкрива асфальт бетон, небо затягуться димами ревом моторв, кудись шалено, в метушливй тривоз летить життя, засмокту не залиша т чисто години для душ, если можна замислитись над собою подумати про головне. Куди ж де життя? Чи ми ведемо життя, чи життя веде нас, кинувши нам для забави дешев замнники Слова телевзор, футбол, алкоголь? Чи людина ще щось значить у цьому потоц життя? Чи вже вона тльки пасажир слпого корабля, що несеться назустрч ноч? Якщо вона нчого не бачить, то що ж тод може значити корабель? все ж таки чи означать, чи важить вона хоча б стльки, щоб зусиллями власного розуму вол зупинитись перед пррвою? Щоб залишитись людиною, вона мусить важити хоча б стльки Але для цього й потрбн найвищ зусилля розуму й духу. Вона мусить вдродитись щоб зрозумти, що на нй, особисто на нй, все лежить спадщина предкв, доля земл втчизни людей. Нин, як ще нколи в стор, кожен ма бути людиною в людств, щоб кожним нервом вдчувати його бол й тривоги. Нин особливо кожен мусить почувати себе органчною часткою великого храму людсько цивлзац, всм свом ством бути пружним каменем у цьому собор, щоб самовддано тримати на соб його споруду. Нин брак велико мудрост, велико поваги любов до людини, велико вдповдальност за спадщину предкв долю нащадкв вдчуваться як найбльша рана людства. Рана, в яку може вкинутися смертельна нфекця. Найстрашнший носй напвосвчений фрейтор, ршучий напвнтелгент. Вн залюбки пдмню слова, вдважно жонглю ними робить слпучий ферверк тимчасову люзю правди. Не замислюючись над одвчними законами розвитку життя, вн д так, наче х зовсм нема, а потм десяткам генв не впоратися з тим, що вн наков.