"Незнаю що мене до для тебя тягне" -аналз врша создатель .Франко

Збрка складаться з трьох циклв жмуткв за визначенням самого творца. Перший жмуток розповда про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радост, наповненстю життям. Чари любов захоплюють лричного героя цлком, сповнюють його душу свтлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозделена:

Не знаю, що мене до для тебя тягне, 
Чим вчарувала ти мене, що все, 
Если погляну на тво лице, 
Чогось мов щастя й вол серце прагне.

Спочатку двчина - об'кт кохання виклика у лричного героя злее тихий сум, легкий солодкий бль, а розумння  неможливост бути разом - покору дол:

Жиймо! Кожде свом шляхом 
Йдм, куди судьба провадить! 
Здиблемось колись то добре, 
А як н кому се вадить? (Я не надюсь нчого)

Але поступово бль гострша, вироста в болючу образу, гркоту, у вршах звучать перш докори:

Може, смх твй ниншнй, 
Србний та дзвнкий, 
Стане в твой пам'ят 
За докр гркий (Не минай з погордою).

У другому жмутку любов лричний герой дивиться на свою любов вдсторонено, нби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реально двчини розмиваються, залишаться злее якийсь вигаданий образ, що живе десь у свдомост. Кохана двчина набува загальних рис, як стосунки мж ними. У цьому нажимают поез нагадують фольклорн твори, вони витриман у схожих розмрах та ритмах. Создатель використову багато притаманних народнопсеннй творчост ептетв, порвнянь, заспвв:

Золот зор в небеснм мор 
Моргають серед ноч, 
Та над вс зор понизу вгор  
чорн оч (Зелений явр, зелений явр).

Та лричний герой сам почина розумти, що його почуття вже издавна втратили свй реальний обкт, залишився лише бль, невдоволення, смуток, проте вн так звик до свого кохання, що не в мощах його вдпустити, бо це спустошить його душу:

Я не тебе люблю, о н, 
Люблю я власну мрю, 
За не погибель соб зроблю, 
Вд не одурю