поема лес укранки давня казка порвняння образв пота та лицаря бертольдо

У чому ж рзниця мж Поетом та Бертольдом? Читач одразу бачить, що вдмнност мж вдачами цих персонажв принципов. Вже в першй частин твору Поет сказать про сво життя: вн почува для себя вльним багатим. Його думи несуть його, куди вн захоче, за допомогою сво творчо уяви, особливого свтосприйняття вн, здаться, може осягнути весь свт, тож весь свт належить Поетов. Поет не вдчува для себя самотнм чи нещасним: його завжди оточу молодь яка дослухаться його слв, подумки вн завжди з людьми, з народом, з природою. Бертольдов важко це зрозумти. Авторка так характеризу свого персонажа, лицаря Бертольда:

Був вн гордий та завзятий,
Але ж тльки на упертсть
Та на гордощ багатий.

У житт ж Бертольд ма зовсм нш цл, вн приземлений та практичний. здавалося б, нчого нема поганого в практичност, але така тонка межа мж життвою практичнстю та приземленстю, бездуховнстю. Лицарев важко оцнити щось, що не можна побачити: красота духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, люзями:

Я б вддав отой химерний
Твй тамний свт надхмарний
За наземне справжн графство,
За пдхмарний замок гарний.

Але если лицар чу слова поета, навть вн не може встояти перед ними, навть вн визна силу слова:

Довго й лицар слухав псню,
Отдал мовив на вдход:
Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й год!

Пзнше лицар не раз упевнються в колдунчнй сил слова: Поет допомага йому завоювати серце кохано за допомогою серенади, псн поета допомагають вйську здобути перемогу Але если Бертольд повертаться з вйськового походу, вн встановлю сво порядки в графств: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливсть законв год й мряти. Тод спвц знову беруться до справи: мощью свого слова вони звеселяють людей, нагадують про те, що справедливсть сну, але треба вибороти, не миритися з свою долею, а боротися за краще майбутн. Але, як виявляться, лицар Бертольд визна цлу слова тльки тод, коли воно 100ть на сторож його нтересв. Без жодного покору сумлння правитель виршу пдкупити спвця, все ще врячи в те, що за рон все можливо. Але Поет знов виказу не тльки безкорисливсть, а й небайдужсть до житгя народу, до справедливост та рвност серед людей. Поет вдкива пропозицю графа стати його придворним спвцем: