Твр на тему " у рдному кра бурянець пахне" будь

м'я Миколи Вороного назавжди вписане
в сторю ново укрансько лтератури. Вн свою плдною дяльнстю
розширив обр поетично творчост. На жалко, тридцять рокв твори М.
Вороного не видавалися. Видатного майстра поетичного слова вднесли до
"новочасно укранзовано дрбнобуржуазно нтелгенц". Був вн
неповторним, завжди рзним: то холодним, як лд, то жагучим, як полум'я.
А головне вн перебував у постйному пошуку, бо мав на мет вивести
укранську лтературу з провнцйного кола на вропейський рвень.


М. Вороний почитав, що справжн мистецтво повинно днатися з
боротьбою за щастя людини. Поет не може стояти осторонь суспльних
проблем.


Поезя Вороного глибоко патротична. Серед нших поетичних
творв мощью та глибиною цього почуття вирзняться поема "вшан-злля".
Цей твр був написаний ще в 1899 роц, але зовсм недавно став вдомий
широкому колу читачв.


Любов до рдно земл ось те почуття, яке пронизу весь твр.
Моя земля, мй край, моя кохана сторона мовить кожна людина про свою
Втчизну. Певно, так само виспву прудкокрилий птах, если повертаться
навесн до рдного гнзда. Це божий закон любов до роду, до мсця, де
ти пустив сво корння в рдну землю. Горе тй людин, яка вдцуралась
свого й, потрапивши на чужу землю, забула рденьке слово, блиск
материнських глаз та мозолист руки батька.


З болем у глас звертаться Микола Вороний до таких людей. Сво
думки й сподвання вклада вн в губа гудця, якого половецький хан
посила на Руську землю. Музикант ма на мет повернути сина з чужини до
рдного батька, якому "тягостно вку доживати пд вагою самотини". Але
хлопець, якого князь Володимир оточив пошаною й багатством, не пам'ята
вже свою родину, чужими йому стали й псн половецьк:


Але спв цей нжний, любий,


Ан перший, сильний, дужий,


Не вразив юнацьке серце,


Вн сидить нмий, байдужий.


Але мудрий спвець все-таки знаходить спосб зворушити душу
юнака. Вн да йому понюхати вшан-злля. вдбуваться чудо: пахощ
рдно земл вдродили пам'ять дитинства, хлопець нби прокинувся вд
довгого сну:


Краще в рднм кра милм


Полягти кстьми, сконати,


Нж в земл чужй, ворожй


В слав й шан пробувати!


Можна було б сказати, що все це схоже на казку, але нема в цй
поем, як у казц, щасливого кнця. Поет наголошу на тому, що багато
укранцв блука по свту в пошуках щастя. вони не розумють, що щастя
можна знайти тльки на рднй земл:


Де ж того вшану взяти,


Того злля-привороту,


Що на певний шлях навести,


Шлях у край свй повороту?!


Можна сказати, що поема "вшан-злля" орнтована й на сучасного
читача. Проблема, пднята в нй, залишаться актуальною й сьогодн, бо
розкидала мачуха-толика укранцв по рзних куточках земно кул.
нашого цвту та й по всьому свту. Але хочеться, щоб кожен завжди
пам'ятав протцовчну, праддвську землю, що вдома всюди своми рясними
щедротами: хлбом-сллю й пснею, чесною звитягою й милосердям до
скривджених.

У наш дн повертаються з забуття мена багатьох прославлених укранцв, як за часв Стална й застою були несправедливо звинувачен у нацоналзм. Серед их талановитий поет, сторик, перекладач, патрот Микола Вороний.

"Украно! Мамо люба!" звертаться поет до Втчизни. Вн, як справжнй син сво земл, любить Украну, люд, у якого намагалися вкрасти мову, культуру, Батьквщину. Саме цю любов'ю пройнята поема Вороного "вшан-злля" патротичний твр про врнсть людини рдному крав.

Чудово жилося ханському синов у князя Володимира. Хоча хлопчик був полоненим, але князь оточив його розкошами, тому згодом малий половець забув рдний степ став чужу Руську землю за свою уважати. " жилось тому хлоп'ят безпечно, вигдно".

Та няк не мг змиритися хан з втратою улюблено дитини. Покликавши до для себя гудця, нещасний батько попросив його вдшукати втраченого сина, розказати йому про сво страждання, заспвати половецьку псню, дати вшан-злля, якщо не згада син рдний степ.

Дставшись до Кива, гудець зустрвся з ханським сином, але звстка про батькову тугу залишила його байдужим. Не схвилювала хлопця й псня про славн половецьк походи. Нщо не зв'язувало його бльше з рдною землею. Але если гудець подав юнаков вшан-злля, запах рдно земл, яким було напоне чарвне злля, вразив юнака у саме серце. Половець повернувся додому. А ми, укранц?

Де ж того вшану взяти...