Твр на тему добросердечно красота база життя людини на земл

Безсмертя та добро вчнсть красота - база життя людини на земл (за повстю Вктора Близнеця (Звукпавутинки)

Присвячую цю повсть

травокяним коникам, хрущам,

тихому дощев, замуленй рчечц

найбльшим чудесам свту,

як ми вдкривамо в дитинств

В.Близнець

Талановитий укранський письменник В. Близнець, безумовно, був дитячим письменником. Його геро вмють мряти, бачити навколишнй свт розумти його, таким поста перед нами головний герой повст Звук павутинки Льонька. В повст дють небагато персонажв, проте свт, змальований письменником, широким та неосяжним, чарвним та загадковим.

Детально памятаючи все з дитинства Вктор Близнець описав це в свох творах. Згодом пригадуючи сво щасливе дитинство письменник напише: Мен, так би мовити, пощастило: я належу до того поколння, якому дстався шматочок безмежно радсного довонного дитинства. Пам'ятав безкра сив полинов рвнини, безмежне високе небо. Степ небо назавжди увйшли в душу майбутнього митця. А ще була замулена рчечка й вигн, де випасали худобу, грали з хлопчаками у вйну та гасали наввипередки на жеребцах.

Всеукранська слова прийшла до В. Близнеця псля написання ним повст Звук павутинки (1970). Саме цей твр змусив критикв говорити про автора як про 1-го з найяскравших дитячих письменникв Украни.

Головний герой повст Льонька був дитиною незвичайною, його навколишнй свт народонаселений дивними звуками, явищами, стотами: вн бачить србного чоловчка, який не боться Сопухи, вн чу звук павутинки, вн приятельствовать, як з живим, з собакою Рексом, що його давно вбив сусд Глипа. Розкриваючи язичницьке свтобачення дитини, письменник проника в тану свтово гармон, в якй сну Льонька.

Проте таке свтобачення ма ще один персонаж твору Льоньчин дорослий компаньон Адаменко, або Адам. Вн не втратив дитячо здатност бачити й розумти цей свт. Погибель Адама (вн помира вд променево хвороби) як наслдок (чи расправа) за дослди й створення атомного сонця для Льоньки не злее ужасна трагедя, а й урок спокути, прозрння, самозречення.

В свой повст создатель показу, що серед дорослих т, як чують звук павутинки: не втратив дитячоздатност бачити й розумти цей свт Адаменко, юний науковець, що прибув до баби Срохми, як вн сам каже, умирать. Адам вбира останн дн, часи життя в для себя, як губка. Може, передчасне очкування смерт розбудило в дорослй людин дитяче сприйняття свту?

В. Близнець розум необхднсть говорити з нашим поколнням про найважливше життя погибель, правду  кривду, любов нелюбовь...

З неприхованим смутком В. Близнець пише, вкладаючи в губа Нни сумн слова: Так, ти забудеш мене... У мене друзв багато було, вони повиростали, покупали соб мотоцикли, транзистори, квитки на футбол. если я приходжу до их у гост, вони дивляться на мене сонними очима не впзнають. Цими рядками автор заклика бути бльш людяним, цнувати життя, воно таке швидкоплинне.

Свт для геров Близнеця Льоньки, Адама та Нни живий, неповторний та мнливий, бо сам вони живой. Вони мають живе серце, яке не охололо вд злобна або буденщини, а горить-пала вогнем, реагу на все щиро та безпосередньо. Звук павутинки вчить нас, що чуда та красота у свт , тльки треба цнувати х, вмти помтити, вдкрити для для себя.

Автор також нас, читачв, голосно заклика залишатися в душ назавжди дтьми, сприймати свт незвичайним  гарним, кольоровим. Цим повсть В. Близнеця спорднена з вршем Л. Костенко Кольоров миш. Тож не даймо вмерти в нашй душ звуку павутинки!

Безумовно, вс геро твору добр, мрйлив й дуже вдповдальн. Давайте взьмемо для себе все те найкраще, що мали вони у душах серцях!!!