незвичайн пригоди ал в кран недолад перекази

Прямо над нашою хатою пролтають лебед. Я дивлюся на них, так мен хочеться, щоб вони повернулися. Птахи нби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Ддусь разговаривать, що лебед приносять на крилах весну, а сонце своми ключами вдмика землю.
Я уявив соб, що буде, если сонце, як це нередко бува у мами, погубить ключ, злякався. Сказав про це ддов, чим його дуже насмшив.
Дивлюся навкруги, так мен хочеться побувати в тих краях, куди полетли лебед. Але дивлюся на сво бос посинл ноги й швиденько до хати, щоб не схопити вд мами запотиличника.
А як перепало мен, если я вискочив на перший льодок! Уся дтвора висипала тод на прицерковний пагорб, хто з чим з саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерст, ослнчиками. Головне було не на чому хати, а хати, если ж упадеш реготати з усма. Я тихцем узяв ночовки, в яких мсили т100, й побг кататися.
Если утворилася копиця з дтей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комр. Це була налякана й гнвна мать. Вдома спочатку з мене вибивали дурсть, потм лкували. Бабуся виршила повести мене в церкву показати картину Ужасного суду, щоб я покаявся. За вс грхи була якась расправа, та, на мо щастя, не було кари за те, що бгаш босонж по льоду й каташся на маминих ночовках.
У нас у двор живе стара однокрила качка. Навесн вона клопочеться бля каченят, вдганя ворон. Розбираться в людях. Як добра йде людина чути догдливе й розважливе "так-так-так"
Я боюся зайти в хату, аж ось пдходить дядько Себастян просить передати матер листа вд тата. Я радсно бжу мам тепер не до мох нг. Тльки от листа прочитати нкому я вмю злее по-друкованому, мати не вм зовсм. Тод вона да мен сво чоботи й посила по дядька Миколу.
Коли вискакую на вулицю, чую вдливий смх Петра Шевчика. Ми однолтки, але вн хоче старшинувати над мною, завжди пдсмються. Зверта увагу на мо чоботи й пита, чи це мамин. Я вдповдаю. Що тепер вони вже мо.
Я пропоную побгти на рчку. М бжимо разом, витанцьовумо, Слухамо, як трщить крига це щука хвостом лд розбива, дивимося на сойку, на зайця й радмо. Пд нздрястим снгом я знаходжу нжну голвку пдснжника й розумю, що лебед дйсно принесли на свох крилах весну життя.
Я памятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарв. Коли вони поверталися додому, х стрчали стар й мал. Яка то радсть була отримати шматочок причерствлого хлба вд зайця! Нколи не забути й того, если сам уперше 100ш до чепг. з щедрвок я знав, що за плугом навть сам Бог ходив, а Богоматр носила сти орачам.
Дуже я любив читати книжки, мати гримала на мене, если я зачитувався, боячись, щоб це мен не зашкодило. Вдень я ще мг якось хитрувати з читанням, а от увечер мати задмухувала гасову лампу. Тод я примудрився залазити на пч з каганцем читати й читати.
Але зробити каганчика легше, нж дстати в сел книгу. Якось дядько Юхрим пообцяв дати почитати "Пригоди Тома Сойра", але за чотири склянки гарбузового насння. Де ж його взяти?
Мати готувала насння для посадки, вигрвала його на соб в пояс. Я попросив трохи, а если нкого не було в хат, вдмряв з вузлика чотири склянки гарбузового насння, не втримавшись вд спокуси.
Невесело, каючись, бреду вулицею. Раптом бачу бдну голодну жнку з хлопчиком, яку виганя з двору наш мсцевий багатй. Згадав про насння, пдйшов дав його хлопчику. Жнка зарыдала й поцлувала мене.
За дв склянки насння Юхрим дав мен почитати злее казки, острахом мыслив про повернення додому. Назбирав щавлю на борщ, а коли висипав, з кишен випали дв гарбузов наснинки. Мати чомусь не лаяла, тльки спитала, чи це я пригостив бдну жнку й дитину наснням.
Я зскакую з кобили на землю, путаю йду шукати гриби. Добре б знайти боровика чи хоча б красноголовця!
Заходжу в березняк, придивляюся скрзь. раптом серце радсно завмира перед мною стоять два близнюки-красноголовц. Я втаюся з ними. А отдал отакенний красноголовище! Його шляпка не помщаться навть у брил. Буде чим похвалитися вдома! А ось ще проклюнувся грибочок. Хай росте соб!
Вчився я добре, але вчився б ще краще, коли б мав у що взутися. Если похолодало зявився перший льодок, я мчав до школи як ошпарений. Так навчився бгати швидше за всх.
Если випав снг, зажурилися я, мо батьки. Тод батько вдягнув кирею сказав, що снг не снг, а вчитися треба. Брав мене на руки й понс до школи. Спочатку вс дивувалися, а потм звикли. Батько ж сказав, що для людини головне свжа сорочка чиста совсть.
Для мене ж найкращим одягом назавжди залишилася батькова кирея.
Якось надвор захурделило, батько припзнився. Вн сказав, що був на ярмарку. Дав мен бублика, потрусив кирею, на пдлогу впали справжн чоботята. З пдквками. згадалися мен ддов слова: "Будеш ти межи люди вибивати скри..."
.