Твр на тему Уроки життя вд Большого Кобзара

Слова й дяння большого Кобзаря спвзвучн з сьогоденням. Його каторжний шлях боротьби з крпосництвом, можновладцями, людськими слабкостями вража уяву тих, хто здатен до спвпереживання й вдчуття великолепного. Тернистий шлях власно дол геня укранського народу був наскрзь пронизаний устремлнням принижених прорватися крзь грати духовно задухи до зрок вол. Поет живой за кордоном чест: нчого для себе все для людей. Те, що вдчували, переживали його спввтчизники, пронс Кобзар через Голгофу реального життя:

В невол тягостно, хоча й вол, Сказать по правд, не було.

Про що говорять ц рядки? Шевченко страдалец чи щаслива людина?

Випало на його долю випити до дна чашу отруйних випаровувань чуми крпосництва у дитинств, юност, пережити потрясння арешту, знущання пд час допитв у каземат, поневряння десятирчно солдатчини. Майже все життя терпти пытки й муштри. Де ж бралися сили на це? Сили все вище пдйматися з справжньо дияволади разумов до вершин вселюдсько духовност, весь час нарощуючи бунтарський потенцал, досягаючи генальних проривв у схованки людсько душ? Ще й здобуваючи навичок майстерного володння пензлем живописца, сповнюючись нтелектуальною могутнстю, яка пдкорила часи поколння?

З давнх-давен вдомо, що головне в людин духовний всесвт, тому першим уроком Шевченка для мене стало те, що вн з'явився перед нами як живий знак пробуджено народно самосвдомост, органчним гласом укранцв, що оголосив усьому свтов про свою високу мсю нести тяжку долю вдповдальност за свт й усе гуманне в ньому.

Саме м'я Тарас означа гнвний. Мабуть, тому й з'явилася з надр мас людина, яка роздлила з народом драматичну долю. Тому стльки пронизливо, всепереможно любов до Украни у рядках поезй:

Я так , я так люблю Мою Украну убогу, Що проклену самого Господа, За не душу погублю.

Иным головним уроком Шевченка його безприкладна любов до всього сущного на земл, до головних людських цнностей, його сповнений дитячою чистотою й довр'ям гуманзм. Вдомо, що рвень культури, цивлзованост будь-якого суспльства найяскравше виявляться у ставленн до жнки. Наш Поет усма своми думками виявив шанобливе ставлення до Жнки-Матер, Трудвниц, Кохано. Космос його любов безмежний.

Скльки нжност, спвчуття, вдданост, скльки випромню поезя нашого великого спввтчизника, що молився за всх страждаючих, принижених, не вдшукати у жодного ншого поета свту. Тому не випадково його врш нередко пднмаються до висот дилй, если красота поетичного й чистота життвого стають синонмами, тод й з'являються так шедеври, як Садок вишневий коло хати, сая. Глава 35...

Третй урок большого живописца в тому, що, бувши глибоко нацональним, Шевченко вдивлявся в нтернацональн обр, досягаючи висот, розумючи, висловлюючись сучасною мовою, далектики нтернацонального нацонального. Няко чванливост, вузько обмеженост думки, презирства н в поез, н в житт до людей нших нацональностей. Усм вн простягав руку дружби росянину, поляку, врею казаху. Поет сповдував принципи спльност, не робив гнвних розмежувань у свому презирливому ставленн до свого укранського пана, до росйського помщика, гонористого шляхтича, купця-врея.

Нарешт, четвертим уроком Шевченка була його величезна любов до рдного пригнобленого народу. Ця любов породжувала нелюбовь до будь-яких проявв експлуатац, рабства, принижень людсько гдност. Гнв головна рушйна сила його думки, завжди публцистично загострено, сатирично вбивчо, що знищу злобно у вигляд царсько вседозволеност, розгулу деспот, чиновницько-бюрократичного самозадоволення, рабськи перероджено особистост, полтизац свдомост.

Пантелеймон Кулш писав про Шевченка: Широко вн обняв Украну з могилами кривими, з ужасною славою, спвану народну рч обернув на живопис того, що було що сть на Вкран. Його устами увесь наш люд заспвав про свою долю...

... з того часу вс з нас подлились на живих мертвих, та й довго ще длитимуться.

Так, мабуть, довго. Бо ген народжуються раз у сторччя, щоб указати нащадкам врну дорогу до самовизначення.

Пишучи про уроки Шевченка, вген Маланюку свох працях вдзначав: Скажу кратко просто: навчитися Шевченка не можна. Його можна сприймати або не сприймати... Здаться, я сприйняла. Хоча мж генм сучаснстю завжди пррва. Генй вдда себе до останку, а сучаснсть бере вд нього те, що вона здужа взяти.

Осмислюючи под 30-х рокв XX ст., бачимо, що в перод культу особистост большого Кобзаря вважали надто нацональним, занадто укранським, дуже рзкою здавалася його поезя. У застойний перод рзн збори без ведома, тим бльше з укранським акцентом, м'яко кажучи, були небажаними.