Скласти твр Живи, красуйся, процвтай, рдна мова.

Мова це душа народу. Немовля з перших днв свого снування чу рдну мову вд матер, а потм, пдростаючи, повторю перш пестлив слова. Це, звичайно, саме т слова, як промовляла ще за сиво давнини над колискою молода жнка, чимось идентична на матусю. Ц слова сповнен почуттям, нби квтка нектаром.
Мелодйна та неповторна укранська мова ввбрала в для себя гомн лсв, полв, рк морв земл нашо. Слова нашо мови переткан вишневим цвтом, барвнком, калиною.
Укранська мовна традиця сяга до княжих дальних часв. За часв Кивсько Рус наше слово повновладно зазвучало на державному рвн. Потм виникли школи, друкарн, як видавали не злее духовн твори, а й пдручники, науков трактати. Але шлях нашо мови був тернистим. Скльки заборон прийшлося зазнати укранськй мов, починаючи з часв Петра Першого! У 1863 роц один з петербурзьких циркулярв переконував, що малоросйського язика взагал не сну. З ужитку виганялися рдн до недомогаю слова. Росйський цар хотв, щоб люди забули, що таке Запорозька Сч, Украна, козак
XIX столття, означене в стор вропи як столття гуманзму, весни народв, виявилося для укранцв лютою зимою. Мова вмирала. Дялося це тод, если на охранник духовност народу стояло могутн слово Тараса Шевченка. Але вд народу приховувалися найвищ прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори вана Франка, Лес Укранки, вана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX столття виявилося ще страшншим. Укранське слово бдувало, вмирало з голоду, рыдало над страченим, але вдроджувалося. доки люд мав свою мову, його серце завжди воскресало, голося, смялося.
Сьогодн нашй державнй мов потрбн не тльки вдповдн законодавч акти, але й наша духовна мць, любов до знань, справедливсть, нтелгентнсть, наша нацональна самосвдомсть.