твр на тему "рденьке слово миле й дороге ти мов люба

Украна, укранський люд, укранська мова! Якi величнi, незрiвняннi нi з чим поняття!

Украна, як i укранська мова, мають свою iсторiю. Украна... В одному цьому словi бринить жмуток смутку i краси, величi i слави, крана, де найбiльше люблять волю i довго не мали , крана гарячо любовi до народу i чорно й зради, вiково герочно боротьби за щастя, рiвноправнiсть, незалежнiсть.

Така ж толика спiткала i мову. I хоча укранський народ - один iз великих слов'янських народiв - був розтерзаний i пошматований впродовж тривалого часу мiж рiзними iмперiями, не визнаваний як нацiя, позбавлений полiтичних прав, можливостi будувати свою незалежну державу, позбавлений права на творення рiдно лiтератури, права на рiдне слово, не раз нависала над укранцями загроза цiлковитого винищення. Але у вiдповiдь на приниження, гнiт, сваволю укранський народ творив свою iсторiю, культуру, плекав свою мову. I мова укранська зацвiла, заграла. Володимир Самiйленко порiвню мову з дорогим дiамантом. А чому б нi? Наша мова милозвучна, красива, багата, солов'на... обожали, розвивали, вiдгранювали, шлiфували талановитi митцi, мудрi володарi у царствi слова: Г. С. Сковорода, I. П. Котляревський, Г. Ф. Квiтка-Основ'яненко, . Гребiнка, Т. Г. Шевченко... Шевченкова мова - зразок найпильнiшо уваги творця до народного слова. Саме тому Великий Кобзар став основателем ново укрансько лiтературно мови, предтечею сучасного розвитку. На струнах сво поетично бандури вiн вiдтворив чудовий мелос укрансько мови, пiсенний лад, багатство образних засобiв. Для Шевченка мова - це найцiннiший дарунок людини, талiсман долi, таланту, безсмертя. Для нього мова була материнською пiснею i мольбою над колискою; шепотом гаю, величчю неба; ревом Днiпра i солов'ною пiснею, радiстю кохання, вiдчам покритки, жертовною любов'ю матерi; мужнiм покликом до борнi i свободи.

Словом можна вбити, можна повернути до життя: 
Ну що б, здавалося, слова... 
Слова та глас - бiльш нiчого. 
А серце б'ться - ожива, 
Як х почу!

Розумiння ролi мови в життi народу визнача й естетичне кредо Лесi Укранки, М. Коцюбинського, М. Хвильового, А. Малишка. А ще П. Тичина та М. Рильський щедро висiвали добiрнi зерна свого поетичного слова на ниву укрансько лiтературно мови; зерна проросли, збагатили словник, сповнили мову новими висловами.

Мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би вiд усього серця не покладав на не найбiльших надiй, бо долю свого народу в майбутньому бачив невiдривно вiд долi рiдно мови, адже "найбiльше i найдорожче благо в кожного народу - це його мова", - говорив колись Панас Мирний.

Сразу Украна - незалежна держава. I вона, звiсно, повинна мати свою мову, виновата вiдродити з розумом, повагою, вiдродити культуру, не поспiхом та указами, а серцем i бажанням людей, щоб ми щиро могли повторити за А. Малишком:

Буду я навчатись мови золото 
У трави-веснянки, у пылай круто, 
В потiчка радостного, що постане рiчкою, 
В пагiнця зеленоватого, що зросте смерiчкою. 
Адже мова народна - це золотий припас душi народу, з якого виростамо, яким живемо, завдяки якому мамо право милуватися i пишатися рiдним крам, повторюючи слова М. Рильського:

Мужай, великолепна наша мово, 
Серед прекрасних братнiх мов.