перекажть стисло оповдання Михайла Стельмаха "Гуси-лебд летять...."!!!!БУДУ ВДЯЧНА ЗА

Роздiл перший
Прямо над нашою хатою пролiтають лебедi. Я дивлюся на их, i так менi хочеться, щоб вони повернулися. Птахи нiби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дiдусь сказать, що лебедi приносять на крилах весну, а сонце своми ключами вiдмика землю.
Я уявив собi, що буде, коли сонце, як це нередко бува у мами, погубить ключi, i злякався. Сказав про це дiдовi, чим його дуже насмiшив.
Дивлюся навкруги, i так менi хочеться побувати в тих краях, куди полетiли лебедi. Але дивлюся на сво босi посинiлi ноги й швиденько до хати, щоб не схопити вiд мами запотиличника.
А як перепало менi, если я вискочив на перший льодок! Уся дiтвора висипала тодi на прицерковний пагорб, хто з чим iз саморобни: ми ковзанами, санчатами, шматками жерстi, ослiнчиками. Головне було не на чому хати, а хати, если ж упадеш реготати з усiма. Я тихцем узяв ночовки, в яких мiсили тiсто, й побiг кататися.
Коли утворилася копиця з дiтей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комiр. Це була налякана й гнiвна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурiсть, потiм лiкували. Бабуся вирiшила повести мене в церкву показати картину Ужасного суду, щоб я покаявся. За всi грiхи була якась кара, та, на мо щастя, не було кари за те, що бiгаш босонiж по льоду й каташся на маминих ночовках.
У нас у дворi живе ветха однокрила качка. Навеснi вона клопочеться бiля каченят, вiдганя ворон. Розбираться i в людях. Як добросердечна йде людина чути догiдливе й розважливе так-так-так, а як озлобляйте ках-ках-ках!.
Я боюся зайти в хату, аж ось пiдходить дядько Себастiян i просить i передати матерi листа вiд тата. Я радiсно бiжу мамi тепер не до мох нiг. Тiльки от листа прочитати нiкому я вмiю злее по-друкованому, мати не вмi зовсiм. Тодi вона да менi сво чоботи й посила по дядька Миколу.
Если вискакую на вулицю, чую в'дливий смiх Петра Шевчика. Ми однолiтки, але вiн хоче старшинувати надi мною, завжди пiдсмiються. Зверта увагу на мо чоботи й пита, чи це маминi. Я вiдповiдаю. Що тепер вони вже мо.
Я пропоную побiгти на рiчку. Ми бiжимо разом, витанцьовумо, Слухамо, як трiщить крига це щука хвостом лiд розбива, дивимося на сойку, на зайця й радiмо. Пiд нiздрястим снiгом я знаходжу нiжну голiвку пiдснiжника й розумiю, що лебедi дiйсно принесли на свох крилах весну i життя.
Роздiл другий
Я пам'ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарiв. Если вони поверталися додому, х стрiчали старi й малi. Яка то радiсть була отримати шматочок причерствiлого хлiба вiд зайця! Нiколи не забути й того, если сам уперше 100ш до чепiг. Iз щедрiвок я знав, що за плугом навiть сам Бог ходив, а Богоматiр носила сти орачам.
Дуже я любив читати книжки, i мати гримала на мене, коли я зачитувався, боячись, щоб це менi не зашкодило. Вдень я ще мiг якось хитрувати з читанням, а от увечерi мати задмухувала гасову лампу. Тодi я примудрився залазити на пiч iз каганцем i читати й читати.
Але зробити каганчика легше, нiж дiстати в селi книжку. Якось дядько Юхрим пообiцяв дати почитати Пригоди Тома Сойра, але за чотири склянки гарбузового насiння. Де ж його взяти?
Мати готувала насiння для посадки, вигрiвала його на собi в поясi. Я попросив трохи, а если нiкого не було в хатi, вiдмiряв iз вузлика чотири склянки гарбузового насiння, не втримавшись вiд спокуси.
Невесело, каючись, брожу вулицею. Раптом бачу бiдну голодну жiнку з хлопчиком, яку виганя з двору наш мiсцевий багатiй. Згадав про насiння, пiдiйшов i дав його хлопчику. Жiнка зарыдала й поцiлувала мене.
За двi склянки насiння Юхрим дав менi почитати лише казки, i острахом мыслив про повернення додому. Назбирав щавлю на борщ, а если висипав, iз кишенi випали двi гарбузовi насiнинки. Мати чомусь не лаяла, тiльки спитала, чи це я пригостив бiдну жiнку й дитину насiнням.
Роздiл п'ятий
Я зiскакую з кобили на землю, путаю i йду шукати гриби. Добре б знайти боровика чи хоча б красноголовця!
Заходжу в березняк, придивляюся скрiзь. I раптом серце радiсно завмира передi мною стоять два близнюки-красноголовцi. Я вiтаюся з ними. А далi отакенний красноголовище! Його шляпка не помiщаться навiть у брилi. Буде чим похвалитися вдома! А ось iще проклюнувся грибочок. Хай росте собi!
Роздiл восьмий
Вчився я добре, але вчився б iще краще, если б мав у що взутися. Если похолодало i з'явився перший льодок, я мчав до школи як ошпарений. Так i навчився бiгати швидше за всiх.
Если випав снiг, зажурилися i я, i мо батьки. Тодi батько вдягнув кирею i сказав, що снiг не снiг, а вчитися треба. Брав мене на руки й понiс до школи. Спочатку всi дивувалися, а потiм звикли. Батько ж сказав, що для людини головне свiжа сорочка i чиста совiсть.
Для мене ж найкращим одягом назавжди залишилася батькова кирея.
Якось надворi захурделило, i батько припiзнився. Вiн сказав, що був на ярмарку. Дав менi бублика, потрусив кирею, i на пiдлогу впали справжнi чоботята. З пiдкiвками. I згадалися менi дiдовi слова: Будеш iти межи люди i вибивати iскри...