Твир роздум за повисю гуси лебеди летять М.Стельмах Помогите

Повсть Гуси-лебед летять М. Стельмаха автобографчною. В нй создатель розповда про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого не було навть чобт, але це не змогло перешкодити йому помчати красу природи, вдчувати радсть життя, поважати хлборобську працю бути милосердним та добрим хлопчиком.

Дд був першим його вихователем. Розповдаючи йому казки, вн розкрива перед онуком чудовий живий свт природи, дихання земл, красоту неба. Усе живе у цих  оповданнях небо, сонце, квти, дерева. Онук врить кожному ддову слову. Мати прищеплю сину святе вдношення до земл, до дерев, до свби, оранки, насння. Вона на свому приклад навча Михайлика ставитися з доврою до земл, довряти й сво радощ бол, прохати , щоб вона родила для всякого. Дд Демян вчить визнавати владу природи вдчувати красу, вн каже, що: лебед приносять на крилах весну життя, а сонце быстро вдмкне своми золотими ключами землю.

У житт селянина на передньому план щоденна праця на земл. насамперед, рдна природа й земля утворюють його свтогляд, його вдношення до людей, до оточуючо середи. Повсть Гуси-лебед розповда про життя звичайних хлборобв, як живуть у подльському сел.

Життя селян-трударв у двадцят роки минулого столття було дуже бдним. Не у кожного навть були чоботи. Але вс вони з повагою вдносилися к тому, що працюють на земл. Весняна оранка була урочистою подю. А денек, если головний герой повст, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнм святом.

Яким буде врожай, залежало вд земл, тому особливим було до не ставлення. Михайликова мати дуже добре розумла землю вдносилась до не, як до живо стоти, вона врила, що земля може бути благою гнватись, що вона розум, що дума чи сказать людина. тому на самот вона розмовляла з нею, довряла сво бол радощ, прохала, щоб вона вродилаДуже щиро любила землю

ця жнка, вона, як нхто розумла природу: милувалася весняними сходами, помчала, если плакало вд радост дерево, а до насння вдносилася немов до святин.

Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й нш селяни також, як дд Демян, передали свом дтям онукам пошану до рдно земл, рзн звича та прикмети, як повязан з нею.

Таке вдношення селян до природи дуже мен до вподоби. Таке зворушливе ставлення до не, як до живо стоти, х любов, х повага до не. Не можливо, щоб таке поклонння перед матрю-землею залишилось не почутим нею.