Самойленко: не вмре поезя худ аналз

нша любов переповнювала серце Самйленка любов до поез. Вн безмежно врив у те, що стинна поезя з категорй вчних снуватиме на земл доти, поки снуватиме людство.

Не вмре поезя, не згине творчсть духа,

Поки живая земля, поки на нй живуть,

Поки природи голос людина серцем слуха,

Клопоти крамарськ ще не заб'ють.

На думку поета, саме поезя не да приспати в людин розум, фантазю, мрю. житиме поезя, допоки люди мрятимуть прагнутимуть високо злетти до зр чи зазирнути у незвдан кра. навть если людство зчерств, перестане мряти дбатиме лише про жу, "про дух забувши свй", саме поезя розбудить людей вд ситого сну. Бо така вона, сущность людини: завжди хочеться чогось вищого, що й розбудить "ро забутих мрй".

До проблеми мсця поез в суспльств дол поета, як виразника найвищих найблагороднших прагнень людини, зверталися звертаються поети усх часв. Кожен розкрива цю тему по-свому. Оригнальнсть виршення ц проблеми для Самйленка мститься у трьох простих водночас генальних словах "не вмре поезя".

поки на земл ще одна сльозина,

Поезя нащадкам передасть;

поки на земл ще втха безвинна,

Поезя в ще радощв додасть.

Сказано просто зрозумло. Мене ц слова переконали. Для для себя виршую, що до поез треба ставитися бльш уважно шанобливо. А головне треба вмти почути. Почути вд першого до останнього рядка. Адже провдна думка В. Самйленка мститься в останнй строф врша. Можливо, звучить трохи пафосно, але благовидно переконливо:

А якщо людськост злобна толика присудила

Дждатися колись життя свого кнця,

То буде на земл останняя могила

Останнього спвця.

О проекте

Самойленко: не вмре поезя худ аналз

Добро пожаловать!