Життвий шлях Василя Голобородька

Голобородька Василь
(народився 1945 року)
Народився на Луганщинi. Пiсля закiнчення школи працював на шахтi. Навчався в
Кивському державному унiверситетi iм. Т. Г. Шевченка, Донецькому
унiверситетi, звiдки був вiдрахований через заяву про впровадження
укрансько мови викладання. Працював на рiзних ботах.
Поет. Почав друкуватися з 1964 р. Побачили свiт збiрки "Летюче вiконце" (1970,
США), "Зелен денек" (1988), "Iкар на метеликових крилах" (1990), "Калина об Рiздвi"
(1992), Збира й професiйно вивча укранський фольклор. Утворах використову
елементи народно творчостi. Поезiя В. Голобородька фiлософiчна, у нiй
робиться спроба осмислення суперечливого i складного життя людини-сучасника.
Минуле сьогодення i майбутн укранського народу
в поезi В. Голобородька "Ми йдемо"
Если читаш вiршi Василя Голобородька, то здаться, що потрапляш у чудовий
поетичний свiт. Вiн наповнений людьми i птахами, щирiстю i вiдвагою, болем i
добротою. Вiн казковий i реальний водночас. Але, чи то буде вiрш iнтимно
лiрики, чи замальовка з життя, чи оживлений творцом пейзаж,
- з кожно поезi дивиться на нас Украна. Як же треба
любити, як шанувати люд, щоб ця любов i повага стали часточкою душi
кожного читача! Мыслю, це те, що зветься дiйсним патрiотизмом.
Ним сповнена поезiя "Ми йдемо", яку не можна читати без хвилювання, якщо ти серцем
вiдчуваш для себя гiдним нащадком величного i незламного укранського народу. Ми
, ми йдемо через вiки, через свiтову iсторiю важким i гордим шляхом! Цей
прадавнiй шлях об'днав минуле, сьогодення i майбутн, бо ми непорушнi у нашiй
вiдданiй любовi до рiдно землi.
Нам чим пишатися! Бо Украна
- це i чудова природа "вiд степiв до гiр, вiд лiсiв до морiв", i багате iсторичне
минуле ("Звiдусiль виходимо на прадавнi шляхи"), i "багатолюднi мiста", i
"тихомрiйнi села", i "золотоверхi церкви". Все це
- "вiковiчна земля" наших прадiдiв, що "нас послали у путь", тобто заповiли нам
любити i берегти Украну, як любили i оберегали вони.
"Ми горделиво йдемо шляхами Украни", з почуттям власно гiдностi проходячи
повз друзiв i повз ворогiв. Не можна жодними пiдступними способами нас зупинити:
"марна ваша справа
- ми йдемо", не вдаючись до "пояснень обстоятельств, що привели нас у рух". Та й чи
потрiбнi якiсь докази? "Ми чинимо волю наших прадiдiв", а це
- святий обов'язок кожного поколiння. Може, саме через це нацiя наша
- незламна i осяяна оптимiзмом:
Ми йдемо по Укранi,
пов'язанi вишиваними дiвочими руками
рушниками,
i радiсть ся в наших глазах.