лумпумчик, скласти продовження розповд

Дорогою Василько з Лумпумчиком розмовляли про все на свт: про тамниц Сатурна, про пратв, про тварин, , звичайно ж, про футбол.
Та раптом вони почули голосне гавкання. За рогом вони побачили на дерев маленьке кошеня. Два больших собаки не давали йому спуститися вниз, воно налякане, нажималбно нявчало. Василько схопив з земл каменя, вже хотв кинути його у собак, коли Лумпумчик сказав:
   - Стривай, Васильку! Так вони для тебя покусають. Давай краще я вдверну хню увагу, а ти в цей час вилзеш на дерево знмеш звдти кошеня. Дивись!
   З цими словами вн покотився до собак, почав х дражнити: вн стрибав перед самснькими хнми пащами, потм раптово опинявся позаду когось з их вдаряв його у хвст, тод вискакував ншому собац на голову, потм починав кружляти навколо них... Собаки довго не могли витримати такового знущання: вони враз забули про кошеня почали кидатись на Лумпумчика, намагаючись його вкусити. Лумпумчик котився вулицею, все вддалаяючись вд дерева, собаки гналися за ним. 
   Василько не став гаяти час. Вн швидко вилз на дерево, брав кошеня на руки спустився вниз. Если кошеня опинилось на земл, воно ще якусь мить з тремтнням розгядалось навсбч, а тод чкурнуло через дрку у паркан.
   За клька хвилин повернувся Лумпумчик.
   - Ну як, вдалося зняти кошеня? - спитав вн.
   - Так, воно вже, мабуть вдома, - вдповв Василько показав на подвр'я, куди втекло кошеня. - А ти як?
   - А я просто заховався вд тих собак, вони соб побгли кудись, а я повернувся сюди, - весело пдморгнув Лумпумчик. - Гаразд, ходмо швидше до Юрчика...