Помогите умоляюТвр на тему "Мо враження вд новели Рея Бредбер "

Если я читаю новели Рея Бредбер, в мене виника якесь важке вдчуття. Вн спонука мене замислюватися над багатьма неуввязками нашого земного снування майбутнм планети Земля господарв. Письменник, намагаючись уявити майбутн планети людей, налаштований дуже песимстично. Людство, з точки зору Бредбер, саме соб ускладню життя, гублячи свй будинок, руйнуючи красоту Земл, малюсенького куточка Всесвту, створеного Богом для щастя людини.
Занурюючись з перших рядкв у змст новели, вдчуваш жах. Планета спотворена останньою вйною. М100 зруйнований, дорвейг нема, земля пересичена радоактивно брудом так, що вноч свтиться. Люди в якихось лахмтт, брудн. Вони ненавидять сво минуле, ненавидять сьогодення. У их нема майбутнього. Що ж у их залишилося? Тльки деяка сумнвна бешена радсть зруйнувати те, що залишилося вд цивлзац. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на вдстан в картину Мона Лза, яку тримають полцейськ стежать за тим, щоб у не не кидали камнням. Жнка на полотн дивилася на цей натовп дикунв посмхалася тамничо сумно. Хлопчик теж дивився на посмшку, серце його калатало в грудях, а в душ звучала музика. Бльше жоден у черз не вдчував того, що вдчував цей хлопчик. Вона красою сво пробудила в серц дитини почуття, як у дорослих издавна померли. Вн не мг ганьбити красоту. А дал взагал мерзенна сцена: влада постановила вддати портрет мсцевим жителям на знищення. Це апофеоз вдокремленост. У натовп вили, а руки клювали портрет, нби голодн птахи. Тому вдалося в цй дикй юрб вирвати соб шматочок картини.
Ховаючи його, Вн стиснув руку бля грудей. Схлипуючи, Том побг туди, де тепер був його будинок, якщо залишки силосно башти можна було м назвати Смя зустрла його хропння стусанами спросоння. У мсячному сяйв Том розкрив пальц, розгледв шматочок зарисованного полотна побачив Посмшку. Вона лежала на його долон. Хлопчина дивився на не повторював про себе: Усмшка, чудова посмшка
Закривши оч, Том продовжував бачити в темряв. Ласкава, лагдна, вона була там тод, если вн заснув. А свт був мовчазний Так закнчуться розповдь. Ужасна кнцвка, невтшна, як темна нч Але автор нби залиша шматочок над. Вона, надя, живе в серц дитини. Воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще вдгукуться на красу, воно ще жадають добросердечна, любов, Злагоди вдновлення. Наполегливо звучить у цьому оповданн думка Достовського Красота вряту свт. Бредбер стверджу, що у людства надя. вона в дтях, психка яких ще не спотворена прагненням руйнування знищення. Але як же мало залишаться таких чистих душ серед дтей. Сучаснсть ляка мене примарами тих людей, яких описав у майбутню долю людства письменник. Не дай нам, Боже, дожити до таких часв!