Цитатна черта Солом з твору Дорогою Цною. Упрашиваю вас помогите!

Отдал прокинулась чую, що все мен противне, все гидке: чоловк, панщина, й життя мо безщаснеИсчезай воно все пропадом Пду я свт за оч Все ж за тобою хоч серцев легше буде Серце нило в Солом од жалю й тривоги. й легше було б, коли куля потрапила до не.

Солом ставало моторошно. Брешеш, брешеш хотла вона кинути в личике злому мороков, вк мй вн буде жити його не дуже поранено адже вн стльки пробг Зате вона почула вогкий холод, що проймав наскрзь. Та вона не хотла виймати з-пд голови в Остапа сво одежини тльки скорчилась, щоб хоч трохи згртись Вн виготься, вн житиме вона не дасть йому загинути Вона не малюсенька часу на обережнсть комиш колотив по лиц навть скалчв ногу. Та то були дрбниц. Коли б швидше знайти Остапа, вона тод знов подасться на розвдки, тльки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу. Солом не так жалко було для себя, як Остапа; вона уявляла соб, як вн тепер лежить хворий самотнй у пущ вигляда з очеретв. й жалко стало молодого змарнованого життя Н, вона не хоче гинути отут! Як тльки на свт займеться можна буде йти, вона пде просто, просто буде йти, аж поки дйде до краю. Вона знайде там людей, оддасть м ус сво грош, що висять зашит в торбинц на ши, з ними обшука плавн та знайде Остапа. Соломя все йшла. Вона збрала свою енергю, всю силу вол, всю мць тла йшла уперто завзято з врою, що широк й висок груди зламають ус перешкоди. (демонстру неабияку вдвагу, яка притаманна злее сильнй жнц) Народ добр, благала Соломя, стоячи на колнах, змилуйтесь, приймть нас до хати Ви ж бачите пропадамо Чоловка мого пострелено, вн ледве живий, малюсенько не загинули ми в плавнях Я для вас оддячу, я для вас одроблю Взьмть усе, що маю все та не кидайте нас Ось нате (показу вддансть та любов до Остапа). Однак Соломя не расходовала над навть не дуже журилась. Молодсть брала сво. Коли вони не загинули в плавнях, если не пропали й дос, то вже тепер не загинуть, аби Остап швидше виговся. Коли тльки рч у грошах, вона вынудить для себя, а роздобуде х. Вона вд рота вдриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп. Соломя була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певнсть у тому зростала в нй з кожним деньком. Вона ладна пти на видиму смерть, если цього треба. Прибывать погибель. Але вона не дасться. Вона ма сильн руки, а до берега недалеко. Вона чу за собою яксь крики, Остапв голос, та й не до них. Вона мусить поспшати ся, поки не змерзло тло Дик невгамовн сили життя встають, пруться, розпирають груди, зростають у свирепсть Ус сили добути всю теплу кров усю волю Ось ближче до берега Ось сберегал видно а там так гарно, там сонце ся, там зелено, там небо син, там радсть, життя Душа рветься до сонця, а тло тягне до для себя чорна безодня. Вона скову його залзом, обвшу камнням, обхоплю холодними рукамиВсе тяжчим тяжчим ста воно, все глибше глибше прна у воду