надобно безотлагательно твр на тему Нравственно-етичн уроки доброти у повст Г.

Повiсть Григора Тютюнника Климко переносить читача у тяжкi часи
фашистсько окупацi Украни, вiдкриваючи дещо призабуту
сторiнку нашо iсторi. Головний герой твору Климко це
хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати
та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою-
немовлям i себе з приятелем.
Климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в
собi ужас, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. За вiком вiн
був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваш серцем усi його
страждання, вражашся його витримцi i недитячiй мудростi. А ще,
здаться, неначе примiряш на для себя ту важку подорож Климка i
вчишся у нього рiшучостi та милосердю .
Це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. Автор
розповiда про зустрiч на базарi Климка та Зульфата зi свою
вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. З цього часу у
друзiв зявилося благородне бажання допомогти й, i вони беруть на
сво слабкi плечi усi турботи про Наталю Михайлiвну з Олею, стають
х опорою. Саме опiкуючись х життям у першу чергу,
вируша юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем
ряту пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд Нiмеччини,
хоч мiг розплатитися за це життям. I ми розумiмо, що справжнi
люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи
спiвчуття й милосердя до iнших.
Пiзнiше ми бачимо Климка пiд час перебування у тiтки Марини, яка
виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в для себя всиновити.
Але хлопчик, хоч йому i подобалося у благо жiнки, не погодився, бо
вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. Менi
здаться, що у цьому епiзодi дуже виразно показуться
доброта i самовiдданiсть людсько душi мох спiввiтчизникiв-
укранцiв.
Та найважливiшим, на мiй погляд, заключний епiзод новели
повернення Климка з торбиною солi на станцiю, допомога радянському
полоненому i погибель хлопчика. Пiсля небезпечно дороги, пiсля
важких випробувань, сповнений радiстю, повертався вспять Климко з
дорогоцiнною сiллю. I тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як
пiдстерiгала вона на тих вонних дорогах багатьох його ровесникiв.
Та навiть у цю судну годину Климко поста людиною, що дба
не про для себя, а про iнших. Забувши про небезпеку, вiн показу
радянському полоненому вону, куди втiкати. Здесь i скосила його
черга з нiмецького автомата: Вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях,
тихо ойкнув i впав. А з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на
дорогу сiль.
Перед очима ще довго 100ть ця цiвочка солi, а серце заповня
безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердою i
вiдчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всiх дiтей вiйни, якi
виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.