Твр на тему: Дитинство-найкраща пора твр спираючись на твр блакитна дитина

Если я побачив назву повст Анатоля Дмарова Блакитна дитина, то трохи здивувався. Дйсно, хба може дитина бути блакитного кольору? Мабуть, фантастика, подумалося мен. Але насправд виявилося, що цей твр чесна, вдверта, щира, весела розповдь доросло людини про сво дитинство. Если син письменника прибывать додому з двйкою чи зауваженнями вчителя в щоденнику, то бабуся та мати, доркаючи йому, з виховною метою розповдають, яким слухняним та розумним рс батько хлопчика. Блакитна дитина це ангел, якась деальна дитина, певно, яка реально й не сну: Блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурха над мою головою, вимахуючи снжно-блими крильцями, ся рожевими щчками й докрливо дивиться на забяку повними всх на свт чеснот голубими очима. Проте батьков чомусь ста трохи няково, як його синов-бешкетнику, у нього також палають вуха вд сорому: Адже если б оця блакитна дитина залетла багато-багато рокв тому в наш п'ятий Б клас, вона не вирвалася б звдти живцем. А якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. найбльше отого блакитного пр'я, звичайно ж, лишилося б у мох жменях!

Розповдь починаться з метафорично притч про чарвний мсток пам'ят. Мсточок провисав над безоднею, по один бк жила людина, а по другий було все, що потрбно й для життя. жити б людин вчно, коли б мсточок не вужчав з кожним днем. Стурбована, щоразу набирала людина все бльше запасв. Але чим важчою ставала ноша, тим вужчим мсточок. Создатель сказать, що вн також 100ть над такою пррвою, а по той бк прожит роки: доки не щез мсточок мо пам'ят, буду ходити по ньому, хоча б вн став такий вузенький, як лезо ножика. Але невблаганний час вддаля творца вд нього ж самого, если вн був хлопчаком... Отже, з теплотою Анатолй Дмаров перекида мсток з дорослого життя в дитинство, яке припало на важк вонн та пслявонн роки. Перебегать через мсточок знову опиняться в дитинств з молодою мамою, молодшим братом, друзями.

Статкв у родини не було. Мать вчитель, зарплатня невелика, але в примщенн етажерка з книгами та зошитами. Толя обожать читати, учитель арифметики навть поставив йому двйку через те, що хлопець читав на уроц Тараса Бульбу, уявляючи для себя лицарем. Навесн хлопц, не зважаючи на небезпеку, катаються на кригах, майже вс лтн канкули проводять на рчц купаються, ловлять рибу та ракв. Создатель навть висловлю цкаву, на мй погляд, думку про те, що люди, як виросли на берегах таких чистих веселих рчок, не можуть бути злими й похмурими. А ще дти катаються на жеребцах, ганяють по лсу, роблять набги на чуж городи та садки!

Мене вразив епзод, если Толя з приятелем Ваньком, виршивши налякати двчат, бере до рота жабеня. Але, злякавшись завуча, випадково ковта жабку. Ночами хлопчик прислухався: чи не стриба вона у нього в животик. смх, грх, як то кажуть!

З теплотою герой розповда про свох учителв: Павла Степановича, Вктора Михайловича, Галину ванвну. Останнм двом хлопц-бешкетники навть допомогли одружитися: обкидали зпсованими яйцями залицяльника вчительки, та була змушена йти на виставу з Вктором Михайловичем. Через мсяць вчител побралися. Але з найбльшою любов'ю Анатолй Дмаров згаду свою люблячу матр. Мж дтьми та мамою склалися доврлив, щир стосунки. Вона, на вдмну вд односельцв, несли не ла та не б' свох синв. з гордстю Толя каже: Моя мати найкраща в свт!

Отже, Толя не блакитна дитина, не янгол. Це звичайний хлопець, у шкльному житт якого було багато пригод веселих не дуже. Звсно, що Анатолй Дмаров, пам'ятаючи, яким вн вбув у вц свого сина, краще розум власну дитину. Адже за розвагами та бешкетами вн помчав у житт важлив реч й цнував х: умння мряти, товаришувати, вдповдальнсть за молодших слабших, прагнення до добра й справедливост, тонке вдчуття краси природи, почуття гумору.