Основн под твору МАРЯ, ТАРАСА ШЕВЧЕНКА нормально розпишите пж

У Йосипа, у тесляра, Маря в наймичках росла. Виросла, як квтка. Старий ставився до не, як до дитини, милувався нею. А вона то вовну пряде, то козу з козенятком пасе, то в гаю, як у раю, гуля. Якось прийшов до их гсть з Назарета. Був вн у блому хтон, мов намальований сяв. Маря принесла вечерю, сама ж не ла, злее дивилася на дивного гостя, слухала його розмову, що падала на серце. Двчина з глеком пшла по воду до криниц, а гсть за нею

Псля того як гсть пшов, Маря змнилася, змарнла. Йосип на не подивився запропонував обвнчатися, а то можуть на вулиц вбити. Пшла Маря пд внець, так не дждавшись свого апостола. Люди разговаривали, що в мст Тверад розп'яли якогось провозвстителя мес. Маря зрозумла, що то той дивний гсть.

Сидять вони в хатин невесел, Йосип майстру колиску, а Маря ши сорочечки. Аж здесь указ вд кесаря йти на ревзю у город Вфлем. Пшли вони з Йосипом. У дороз Маря народила Сина. Пастухи, що проходили мимо, взяли з дитиною у свй вертеп.

В Юде заговорили, що збулися предсказания рем та са, народився меся. Аж тут прийшов наказ вд царя рода, легон з русалима став винищувати всх хлопчикв-немовлят. Убог пастухи допомогли Мар втекти в гипет.

Йосип Маря з сином жили в очеретянй хатинц, працювали. Если не стало короля рода, повернулися на батьквщину, але там усе було зруйноване. Родину Мар прихистила ветха вдова лизавета, далека родичка, що жила в Назарет. Син Мар рс разом з васем, сином удови. Разом гралися, разом ходили до школи. 1-го разу Йосип Маря пшли на ярмарок у русалим. Кинулися, а дитини нема. Знайшли його аж у храм, де вн сидв мж рабинами выучив, "як у свт жить, людей обожать". Рад Маря вона вже бачить самого Господа на земл.

Вирс син пшов з словом помж людьми. А Маря все покинула й за ним, аж поки не дйшла до Голгофи. Син понс хитрим правди слово! Не вняли слову! Розп'яли! Залишилася Маря сама, бо не стало вже нкого з рдн. Не стало й учнв Сина сховалися, потм розйшлися.

Маря, коли бля не збралися посумувати учн Сина, пдтримала хнй дух свом святим огненним словом. розйшлися супруг по свту, понесли слова любов й правди. Мати ж, сумуючи, померла пд тином вд голоду. тльки потм ченц возвеличили, як Царицю. А вона мов золото в тому горнил, В людськй душ возобновилась, В душ скорбящй убогй