Виписати Лтературний портрет у твор климко.

Климко йшов босий, у коротких штанчатах, старй матросц, що була колись голубою, а тепер стала сра, та ще в дядьковй Кириловй джурц. Тй джурц, як казав дядько, було сто лт не рвалася вона злее тому, що зашкарубла вд давньо мазути. Не брали н дощ, н снг, ан сонце... Уноч вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонц, благоухала ще дужче чистилища плеч та спину.

Живой... вдколи осиротв.

Це була найбльша радсть Климка покласти перед дядьком чепурно списан зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти пдлогу, де набризкано, тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, яко сам наварив, гарячо та запашно. Про зошити вн несли не боявся, бо тльки з письма нколи мав посередньо.

Вн отак би й вирс серед уквтчалих ночей, якби не настали ноч нш, ноч без вогнв. Од их вяло лками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонц уламками лтакв гармат.

Доглядати за собою зварити сти, прибрати в хат, випрати одежину вн разумв  сам.

Найстрашнше сталося тод, коли вн, перепочивши, пдввся, щоб ти,  впав: ноги не вдержали. Вн злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками кричав: Ану, йдть! Ану, йдть мен сразу!

...Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомо вулиц, Климко згадував свою станцю, кожен денек життя кожну годину...

Я для вас, ттонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! Климко похапцем розкрутив дротинку на кишен простяг жнц вс грош, дивлячись на не вгору хворими очима.

Вд перезду вдарила довга автоматична черга. Климка штовхнуло в груди обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногаряч плями. Вн упявся пальцями в дж дурку на грудях, тихо ойкнув впав

Ттка Марина Климку: Де в для тебя та й силочка береться, он скльки пройшовши голодний холодний.

Нмець таки достав його вже на льоту кулаком у груди. Климко спробував пдвестися, але в грудях в колн заболло, що вн застогнав поповзом, ковзаючи лктем по грязюц й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюж.