Продолжение истории-"Климко" Григiр ТютюнникПожалуйста.,помогите. Очень надо. Даю 25 баллов

Даю 25 баллов) *

Зульфат бг все швидше та швидше, нчого не помчаючи перед собою, крм малюсенького, худенького та виснаженого тла, що так рзко впало горлиць.
Климка-а-а! Климе! Не помирай! Я здесь, ходмо! Пдймайся ж, Климе, нумо! Хлопець вдчайдушно намагався пдняти друга. Злее доклавши больших зусиль, йому вдалося пдйняти Климка та дотягти його до вагово.
Зульфат голосно загупав у двер, знесилений, виснажений та щасливий вд зустрч з ином. Наталя Миколавна миттю вдчинила двер, вона ледь не зомлла вд побаченого: Климко сткав кровю та няк не реагував н на вигуки, н на дотики. Учителька допомогла Зульфатов занести Климка до вагово та покласти його на старе лжко.
Дивться, що то в нього в руц? вигукнув Зульфат. Спершу вн не помтив, що Климко тянуть щось за собою, мцно тримаючи.
Молоко! Вн нс нам молоко! вражено вдповла Наталя Миколавна, розгортаючи клунок.
Тепер дин Климков друз мали доглядати його: вони поли його молоком, дд нод приносив сухар, а Зульфатов час вд часу вдавалося роздобути ще яксь харч. Часто хлопець гарячково марив ув сн, кликав дядька Кирила, горланив: Гераус! Геть!. Минали мсяц, хлопець одужував: вн вже мг носити до вагово воду та ходити з Зульфатом на пошуки харчв. Вдчувалося, що нмц вдступають: час вд часу селом проходили радсн радянськ офцери, наш (так казав дд).
Одного дня Климко виршив похати в гост до ттки Марини разом з Зульфатом. Це малюсенько тривати деклька днв. Наталя Миколавна запевняла: вона сама з усм здесь впораться. Отож, дочекавшись порожнього позда, друз забралися до вагону. Старий друг дядька Кирила допомг вдчайдухам.
Подорож тривала недовго, ось теснее хлопц швиденько вибгли з потяга. На вокзал було многолюдно: вс щось святкували. Наш в Берлн! почулися гучн вигуки. Ура! Ура! Ура!. Климко пдкрався до юрби, намагаючись розгледти, що там вдбуваться. Деклька нмцв стояли звязан: мабуть, х брали в полон. Були там стар, мовчазн солдати; були й зовсм юн, свтловолос, сильн, проте розчарован бйц. Раптом щось виблиснуло: старий нмець зумв дстати автомат. Секунда, мить Климко впав горлиць, затуляючи собою врного друга. Все довкола потьмянло, спохмурнло, було чути, як схопили нмця, як кричали на нього грубою, мужицькою лайкою, як вопив Зульфат, не знаючи, що роботи отдал. Куди йти? До кого звернутися?
Зульфат чекав наступного потяга, що вдвезе х додому. Климко ще дихав, проте няк не реагував на звертання друга. Прихавши, Зульфат тягнув Климка до вагово, як колись. У голов юрмилися спогади: Посади бля дядька Кирила вишню Посади вишню, чуш? Вишню.
Дядько Кирило забрав Климка до для себя в той похмурий денек, если вс радсно святкували перемогу.